Постанова

від 06.11.2024 по справі 756/5538/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №756/5538/24 Головуючий у 1 інстанції: Майбоженко А.М.

Провадження №22-ц/824/15589/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О.,

при секретарі Ганжалі С.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 червня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України (далі за текстом - відповідач, Управління), в якому просила стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 727 528,15 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що 09 січня 2019 року згідно наказу Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 38-К ОСОБА_1 була переведена на посаду начальника господарчого відділення 1 групи господарського обслуговування та ремонту частини господарського обслуговування та ремонту.

Наказом начальника полковника служби цивільного захисту ОСОБА_2 №246-К від 15 вересня 2021 року її було звільнено з роботи за прогул, який нібито мав місце 27 серпня 2021 року.

Не погоджуючись зі своїм звільненням та вважаючи його незаконним, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання наказу про своє звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року у справі №756/16054/21 в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року було скасовано та ухвалено нове рішення.

Визнано незаконним наказ начальника полковника служби цивільного захисту ОСОБА_3 №246-К від 15 вересня 2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника господарчого відділення І групи господарського обслуговування та ремонту частини господарського обслуговування та ремонту Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (Код ЄДРПОУ 33945469).

Наказом №91-к Начальника Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій від 11.03.2024 на виконання постанови Київського апеляційного суду від 14.09.2023 №22-ц/824/5858/2023 скасовано наказ УЗ ОРС ЦЗ ДСНС України (по особовому складу) від 15.09.2021 №246-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ».

29.04.2024 ОСОБА_1 так як не було вирішено питання виплати середньої заробітної плати позивачу за час вимушеного прогулу, вона звертається до суду з позовом до Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України на користь ОСОБА_1 : 714 199 гривень 39 копійок - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.09.2021 по 10.03.2024 та 5 000 гривень 00 копійок - витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України 5 серпня 2024 року подало апеляційну скаргу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 27.08.2021 мала приступити до виконання службових обов`язків після закінчення відпустки, але на роботу не з`явилась.

Зазначає, що Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України дотрималось порядку звільнення, а саме: належним чином зафіксовано факт відсутності на роботі; запропоновано та надано можливість надати письмові пояснення щодо відсутності на роботі; дисциплінарне стягнення, у вигляді звільнення, було накладено у встановлені законом строки та уповноваженою на те посадовою особою.

Зазначило, що позивач поважність причин відсутності на роботі 27 серпня 2021 року не довела, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підсідав для задоволення позовних вимог, оскільки позивача було звільнено з дотримання усіх положень трудового законодавства.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, позивач не скористався своїм правом для подачі відзиву.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

ОСОБА_1 заперечувала проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позиція суду апеляційної інстанції

Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу які з`явились судове засідання, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що 09 січня 2019 року згідно наказу Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 38-К ОСОБА_1 була переведена на посаду начальника господарчого відділення 1 групи господарського обслуговування та ремонту частини господарського обслуговування та ремонту.

Наказом начальника полковника служби цивільного захисту ОСОБА_3 №246-К від 15 вересня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за прогул 27 серпня 2021 року.

Не погоджуючись зі своїм звільненням та вважаючи його незаконним, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання наказу про своє звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року у справі №756/16054/21 в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано незаконним наказ начальника полковника служби цивільного захисту ОСОБА_3 №246-К від 15 вересня 2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника господарчого відділення І групи господарського обслуговування та ремонту частини господарського обслуговування та ремонту Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (Код ЄДРПОУ 33945469).

В силу ст. 84 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наказом №91-к Начальника Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій від 11.03.2024 на виконання постанови Київського апеляційного суду від 14.09.2023 №22-ц/824/5858/2023 скасовано наказ УЗ ОРС ЦЗ ДСНС України (по особовому складу) від 15.09.2021 №246-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ».

На дату розгляду справи середня заробітна плата позивачу за час вимушеного прогулу не виплачена.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону № 108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону № 108/95-ВР.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

В разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення.

Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 08 лютого 2022 року, у справі № 755/12623/19 зазначила, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком і не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Матеріалами справи встановлено, що Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2023 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника господарчого відділення І групи господарського обслуговування та ремонту частини господарського обслуговування та ремонту Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (Код ЄДРПОУ 33945469).

Фактичне поновлення ОСОБА_1 на роботі відбулося 11.03.2024 на підставі наказу № 91-Л.

Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу підприємством не проводилась.

Оскільки апелянтом не оскаржується сума проведеного судом першої інстанції розрахунку, то колегія суддів розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

Вина Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України за не законне звільнення ОСОБА_1 встановлена судом апеляційної інстанції і не потребує доказування колегія, а сама ОСОБА_1 з приводу розрахунку середнього заробітку не оскаржувала колегія суддів вважає, що 714 199 гривень 39 копійок є дійсною сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.09.2021 по 10.03.2024 який підлягає стягненню.

Доводи апелянта цілком зводяться до правомірності звільнення ОСОБА_1 і інших спростувань висновків суду першої інстанції не наводять

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належіть залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій України залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2024 року

Головуючий суддя Д.Р. Гаращенко Судді Є.П. Євграфова Т.О. Писана