Рішення

від 10.02.2025 по справі 490/11451/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 490/11451/24

н\п 2/490/1475/2025

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2025 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря Рябой Д.В., розглянувши розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Миколаєві Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про стягнення безпідставно набутого майна,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду міста Миколаєва з позовною заявою до Управління Державної казначейської служби України у м. Миколаєві Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про стягнення безпідставно набутого майна.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 05.06.2020 року до Заводського районного суду м. Миколаєва, в межах розгляду справи №487/5524/18, позивачем було подано клопотання про забезпечення доказів, яка мала бути розглянута не пізніше п`яти днів з дня її надходження до суду. За розгляд судом вказаного клопотання позивачем було сплачено до бюджету 430грн. судового збору, згідно квитанції №26895198 від 05.06.2020року, кошти по якій отримало Управління Державної казначейської служби України у м. Миколаєві. Суд закінчив розгляд справи прийняттям Рішення і Додаткового Рішення, 15.09.2021 року та 09.06.2023, але не розглянув клопотання про забезпечення доказів, за розгляд якої був сплачений судовий збір.

Таким чином, на думку позивача у Держави Україна немає підстав утримувати у себе його кошти, сплачені за розгляд заяви судом, оскільки Державою Україна не виконано свій обов`язок щодо забезпечення права на розгляд судом клопотання про забезпечення позову та оскільки розгляд справи в суді першої інстанції, в якій повинно було вирішуватись питання про забезпечення доказів, закінчено, а клопотання про забезпечення доказів не розглянуто, Держава Україна безпідставно зберігає у себе кошти позивача в сумі 430 грн., сплачені за розгляд клопотання.

Позивач посилається на положення частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України, в яких зазначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Крім того, позивач посилається на висновки Верховного Суду (від 25 червня 2018 року у справі №314/3995/15, від 11 липня 2018 року у справі № 752/18477/15-ц) згідно з якими, стаття 1212 ЦК України застосовується в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Позивач наголошує, що 08.09.2024 року звернувся з позовом до Заводського районного суду м. Миколаєва про стягнення з суду 430 грн., судового збору посилаючись на те, що ст. 7 Закону України «Про судовий збір» не передбачає такої підстави для повернення судового збору, як відмова суду розглядати клопотання про забезпечення позову. Проте суд, замість того щоб розглянути позовну заяву по суті з ухваленням рішення суду, 31.10.2024 року постановив ухвалу, якою відмовив у стягненні(поверненні) судового збору, оскільки ст.7 Закону України «Про судовий збір» не передбачає такої підстави для повернення судового збору, як відмова суду розглядати клопотання про забезпечення позову.

Враховуючи наведене вище, позивач просить стягнути (повернути) в установленому законом порядку з Державного бюджету України на його користь 430 грн., сплачених згідно квитанції №26895198 від 05.06.2020 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2024 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Черенкову Н.П.

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва Черенкової Н.П. від 23.12.2024 року відведено суддю Черенкову Н.П. від розгляду даної справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2024 року року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

30.10.2024 року матеріали справи передано для розгляду судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 30.12.2024 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору своїми правами на надання відзиву на позовну заяву (пояснень) і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову та пред`явлення зустрічного позову, не скористались.

Сторони, з клопотанням про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не зверталися.

Згідно ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Так, судом встановлено, що Заводським районним судом міста Миколаєва розглядалася справа №487/5524/18 за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу "Парма" та Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Парма" про визнання недійсним рішення Правління Автогаражного кооперативу "Парма" від 31.08.2015 року та првочину про передачу в користування (оренду) гаражу №90.

05.06.2020 року за вх. №16760 до Заводського районного суду міста Миколаєва, позивачем ОСОБА_1 було подано клопотання про забезпечення доказів по справі №487/5524/18.

Згідно квитанції №26895198 від 05.06.2020 року, вбачається, що ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі 430,00 гривень. Отримувачем зазначено: УК у м. Миколаїв/Заводський р-н/22030101. Код отримувача: 37992781. Призначення платежу: 101; 2171002513; 22020101; судовий збір за позовом ОСОБА_1 .

Як вбачається з рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.09.2021 року у справі №487/5524/18 та додаткового рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09.06.2023 року у справі №487/5524/18 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У вказаних вище судових рішеннях питання щодо розподілу судових витрат не вирішувалися.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 31.10.2024 року в справі №487/5524/18 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення сплаченої суми судового збору (430,00 грн., за клопотання про забезпечення доказів в справі №487/5524/18) відмовлено. Данних щодо оскарження вказаного судового рішення позивачем не надано.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 ЦК України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Виходячи із змісту позовної заяви, позивач ототожнює сплачену ним суму судових витрат, які безпосередньо пов`язані із розглядом цивільної справи №487/5524/18, як безпідставне збагачення та з урахуванням положень статті 1212 ЦК України, вимагає їх стягнення на свою користь.

Суд зазначає, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

При цьому, суд зазначає, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Статтею 3 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється, крім іншого, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено необхідність сплату судового збору за подання заяви про забезпечення доказів та встановлено розмір ставки судового збору.

При цьому, статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано питання повернення судового збору.

Так, згідно положень наведеної статті (в редакції чинній на момент вчинення відповідних дій) встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Крім того, процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, статтею 141 ЦПК України унормовано розподіл судових витрат між сторонами та передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також в статті 141 ЦПК України наведено критерії які суд враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат та особливості розподілу судових витрат в певних випадках.

Таким чином, з урахуванням наведених вище норм, за своєю правовою природою витрати, пов`язані із розглядом справи, в тому числі і судовий збір, є процесуальними витратами, які можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством, та у встановлених розмірах. При цьому, право на повернення судового збору не є абсолютним та автоматичним, а здійснюється виключно за відповідним судовим рішенням, у визначених процесуальним законодавством випадках та розмірах. Тобто сплачений судовий збір, в певних випадках може бути повернутим не в повному обсязі або не повернутим взагалі.

Питання про наявність чи відсутність підстав для повернення сплаченого позивачем суми судового збору (430,00 грн., за клопотання про забезпечення доказів в справі №487/5524/18) було предметом судового розгляду та Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 31.10.2024 року в справі №487/5524/18 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення сплаченої суми судового збору (430,00 грн., за клопотання про забезпечення доказів в справі №487/5524/18) було відмовлено. Данних щодо оскарження вказаного суового рішення позивачем не надано.

Таким чином, про відсутність підстав для повернення позивачу сплаченого ним судового збору є судове рішення, яке ухвалено у встановленому законом порядку повноважним судом та яке набрало законної сили.

Тобто судом встановлено, що в даному випадку відсутня одна з двох обставин, які у сукупності є підставою для виникнення підстав для повернення майна особою, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) встановлені частиною першою статті 1212 ЦК України, а саме - наявна правова підстава для набуття чи збереження майна, це статті 3 та 4 Закону України "Про судовий збір" на виконання яких позивачем і було сплачено 430,00 грн., за клопотання про забезпечення доказів в справі №487/5524/18, що унеможливлює стянення вказаних сум на користь позивача на підставі статті 1212 ЦК України.

Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що сплачені позивачем кошти - 430,00 грн., за клопотання про забезпечення доказів в справі №487/5524/18, є такими, що здійснені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді відповідної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом та вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.

Враховуючи наведене вище, в позові про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 430,00 грн., сплачених згідно квитанції №26895198 від 05.06.2020 року (за розгляд клопотання про забезпечення доказів в справі №487/5524/18), належить відмовити.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, судом враховано приписи статті 141 ЦПК України, згідно з якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Управління Державної казначейської служби України у м. Миколаєві Миколаївської області (Код ЄДРПОУ: 37992781, 54055, м. Миколаїв, проспект Центральний, 97) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (Код ЄДРПОУ: 26299835, 54001, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14) про стягнення безпідставно набутого майна, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін