Рішення

від 07.04.2025 по справі 640/490/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 рокуСправа №640/490/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №640/490/20 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Керхер (08159, Київська обл., Фастівський р-н, село Гатне, вул.Інститутська, будинок 12, код ЄДРПОУ: 34003237) до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області (21036, м. Вінниця, вул. Максимовича, буд. 19, код ЄДРПОУ: 40310643) про визнання протиправним та скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

09 січня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Керхер (далі позивач) до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 ЗУ «Про захист прав споживачів» від 13.11.2019 року №15, відповідно до якої до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керхер» застосовано штраф у розмірі 47490,50 грн.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність постанови відповідача, що є предметом оскарження. Стверджує, що при накладенні штрафу відповідач не врахував, що товар споживачем використовувався не за призначенням, сам товар є справним та не має суттєвих недоліків.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 640/490/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Маруліній Л.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/490/20, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

18 лютого 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив. Звертає увагу, що споживач двічі здавала в гарантійний ремонт відповідний товар з тим самим недоліком, тобто йдеться саме про повторний ремонт. Відповідний недолік товару є істотним, а тому вимога споживача про розірвання договору і повернення коштів є обґрунтованою. Твердження позивача про використання товару не за призначенням є припущенням.

24 лютого 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Зазначає, що основною причиною відмови споживачу у задоволенні його права на повернення сплачених за товар сум є відсутність заявленого дефекту товару, а факт використання товару не за призначенням було зазначено в якості додаткової інформації.

06 березня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника відповідача надійшло заперечення. Повторює, що використання товару не за призначенням визначається виключно висновками експертної установи, а позивачем таку експертизу товару проведено не було.

В зв`язку з реалізацією положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана адміністративна справа 31 січня 2025 року надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, призначено до розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17 лютого 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач повторює раніше висловлені доводи.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Згідно фіскального чеку від 26.06.2019 року в цей день здійснено придбання пароочисника.

Відповідно до документації з гарантійного обслуговування відповідного пароочисника від двічі перебував на гарантійному обслуговуванні:

1) 24.07.2019 року за заявкою №775745, за якою виконано роботи з заміни коробки;

2) 16.08.2019 року за заявкою №793598, за якою графа «зміст робіт» не заповнена).

Відповідно до квитанції від 24.07.2019 року №CAS-775745-Т8Q9 (далі Перша квитанція) пароочисник здано в гарантійний ремонт з причини: пускає воду.

Щодо Першої квитанції наявний сервісний звіт, згідно якого опис несправності: пускає воду, рішення: заміна кришки, готовність до використання: так.

Додатком до сервісного звіту вказано, що при перевірці та тестуванні пароочисника виявлено, що кришка технічного обслуговування втратила свою герметичність, випадок являється гарантійним, клієнту замінено кришку на нову.

Відповідно до квитанції від 16.08.2019 року №CAS-793558-X0G5 (далі Друга квитанція) пароочисник здано в гарантійний ремонт з причини: пускає воду.

До Другої квитанції в наявності сервісний звіт, згідно якого: опис несправності: пускає воду, рішення:

використання товару не за призначенням. Зі слів клієнта після оброки парою дивана він лишається вологим. Також клієнт робить зауваження до тканини. Згідно інструкції з експлуатації: «відновлення зовнішнього вигляду тканин перед обробкою завжди слід перевіряти стійкість тканин на непомітній ділянці, обробити тканину парою, дати висохнути, а потім перевірити на предмет зміни кольору чи форми. Паровий пістолет можна використовувати для виконання зазначених нижче завдань без приладдя. Для усунення легких зморшок на одязі, що висить, обробити одяг парою з відстані 10-20 см. Для витирання вологого пилу: подати невелику кількість пари на ганчірку і протерти нею меблі (сторінка 127)». Клієнти повідомлено, що апарат передбачений для очищення: прибирання підлоги, кранів та умивальників, віком, дзеркал, витяжки, варочних поверхонь. При діагностиці апарату недоліків виявлено не було. Усі параметри апарату відповідають технічним характеристикам.

Готовність до використання: так.

Додатком до сервісного звіту продубльовано вищевказані відомості.

06 вересня 2019 року до позивача звернулася ОСОБА_1 із заявою про повернення коштів за неякісний товар. Зазначала, що 26.06.2019 року придбала пароочисник, який 24.07.2019 року вийшов з ладу, в зв`язку з чим був зданий в ремонт, що проведено позивачем. 16.08.2019 року знов виникла та ж несправність, споживач повторно принесла товар в ремонт. 03.09.2019 року прибула за товаром, однак, недолік усунуто не було. Просила повернути кошти.

09 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача (вхідний №Д-648). В заяві просила захистити її права за обставинами, ідентичними тим, що викладені в заяві від 06.09.2019 року до позивача.

Наказом відповідача від 30.10.2019 року №6124-А наказано провести 31.10.2019-13.11.2019 позапланову перевірку позивача на предмет дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при реалізації непродовольчих товарів.

05 листопада 2019 року відповідачем складено Акт заходу державного нагляду (контролю) №0191 (далі Акт перевірки).

Згідно п. 16.2. Акту перевірки встановлено, що позивачем у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків товару суб`єктом господарювання недоліки товару в розумний строк безоплатно усунені не були.

В розділі VI Опис виявлених порушень відповідач констатував, що позивачем порушено п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023-XII (далі Закон №1023-XII): в ході проведення позапланового заходу (контролю) (при з`ясуванні обставин справи співробітники з адміністратором магазину письмових пояснень суб`єкту господарювання не надав) було встановлено, що споживачу не було реалізовано його право, установлене частиною першою ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: недоліки, які були виявлені товару, усунені не були.

06 листопада 2019 року позивачем надано відповідь на звернення споживача від 06.09.2019 року, в якій повідомлено, що споживач вимагає повернення коштів за товар належної якості, оскільки за результатом другого звернення споживача за ремонтом встановлено відсутність дефекту та використання споживачем товару не за призначенням, що свідчить про недотримання умов експлуатації товару та є порушенням ст. 8 Закону №1023-XII. У поверненні коштів відмовлено через відсутність заявленого дефекту та факт використання товару не за призначенням.

13 листопада 2019 року відповідачем прийнято постанову №15 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону №1023-XII (далі Постанова). У Постанові вказано, що на підставі Акту перевірки виявлено відмову суб`єктом господарювання споживачу в реалізації його прав, встановленою ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII, за що застосовано штраф у розмірі 47490,50 грн.

Вважаючи Постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що виклад нормативно-правового регулювання здійснюється в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин.

Відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг регулює Закон №1023-XII.

Пунктами 12 та 15 ч. 1 ст. 1 Закону №1023-XII встановлено, що:

істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак

недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем);

Згідно з п. 1-3 ч. 1 ст. 4 Закону №1023-XII споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

За ч. 2 ст. 4 Закону №1023-XII споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №1023-XII споживачі зобов`язані:

1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;

2) в разі необхідності роз`яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз`ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;

3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;

4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

Частинами 1, 5 ст. 6 Закону №1023-XII встановлено, що продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Виробник (виконавець) зобов`язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку - протягом десяти років.

Виробник (виконавець) зобов`язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва - протягом строку служби, в разі відсутності такого строку - протягом десяти років.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 7 Закону №1023-XII виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором.

За ч. 1, 5, 9, 14 ст. 8 Закону №1023-XII у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов`язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.

При пред`явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред`явлення або за згодою сторін в інший строк.

Вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII встановлено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 26 Закону №1023-XII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право накладати на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що предметом оскарження є саме Постанова, якою констатовано відмову позивачем споживачу в реалізації його прав за ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII. Такі дії дійсно визначено п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII як склад правопорушення, за яке передбачено застосування відповідальності у вигляді штрафу.

При цьому в Акті перевірки уточнено, що йдеться саме про таке порушення: недоліки, які виявлені у товару, усунені не були.

В свою чергу ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII передбачено наступну систему врегулювання спірних правовідносин:

1) якщо протягом гарантійного строку виявлено недолік, споживач може вимагати:

- зменшення ціни;

- усунення недоліків;

- відшкодування вартості усунення недоліків;

2) якщо протягом гарантійного строку виявлено істотний недолік, при цьому він виник з вини виробника, що підтверджується висновком експертизи, споживач може вимагати:

- розірвання договору і повернення коштів;

- вимагати заміни товару.

Тобто, слід розрізняти «недолік» та «істотний недолік» як характеристики товару, які визначають обсяг прав споживача.

У відзиві відповідач вказав, що виявлений недолік товару є істотним недоліком. Суд відхиляє цей висновок як необґрунтований, адже в Акті перевірки згадується лише «недоліки, які були виявлені». Тобто, на етапі перевірки та притягнення позивача до відповідальності йшлося виключно про «недоліки», в той час як «істотний недолік» виник вже на стадії судового розгляду.

В свою чергу правомірність оскаржуваних дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд оцінює на момент їх вчинення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.07.2021 року у справі №826/17810/18.

Отже, суд розглядає спір в аспекті твердження відповідача про те, що позивач безпідставно не усунув недолік товару.

З матеріалів справи вбачається, що спірна відмова у реалізації прав позивача мала місце під час його звернення за гарантійним ремонтом, тобто йдеться саме про п. 2 (абз. 3) ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII.

Умовою для реалізації цього права є «виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків». Обставина перебування спірних правовідносин в межах гарантійного строку сторонами не оспорювалася та підтверджується матеріалами справи.

У позові позивачем вказано, що «при перевірці та тестуванні товару встановлено, що усі технічні характеристики відповідають заявленим з інструкцією заводом виробником, також було встановлено, що споживач використовує товар не за призначенням». Фактично, вказане зводиться до ствердження двох обставин: недолік відсутній, а товар використовується не за призначенням.

Вказані обставини дійсно мають значення, адже за ч. 2 (абз. 3) ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII право споживача залежить від факту існування недоліку як такого, а положення ч. 14 ст. 8 Закону №1023-XII фактично звільняють позивача від відповідальності в разі доведення факту виникнення недоліків внаслідок порушення правил користування товаром споживачем.

При цьому існування недоліку як такого є фактично умовою для висновку про існування у споживача відповідного права, за відмову в реалізації якого може бути застосований штраф. Як наслідок, ця обставина входить до кола обставин, встановлення яких є обов`язком відповідача під час притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності.

Також відповідне право споживача не підлягає задоволенню (тобто, в його реалізації може бути правомірно відмовлено), якщо суб`єкт господарювання доведе факт виникнення недоліків через порушення споживачем правил користування.

Щодо факту існування недоліку суд зазначає наступне.

Ухвалою про прийняття справи до провадження витребувано у відповідача документи, на підставі яких прийнято Постанову.

Відповідачем надано погодження на перевірку, посвідчення на перевірку, скаргу відповідачу від споживача, гарантійна документація на товар, квитанції позивача (Перша квитанція та Друга квитанції), наказ на перевірку, Акт перевірки, заяву споживача позивачу.

В обох відзивах відповідач зазначав, що в Першій квитанції та в Другій квитанції вказано «пускає воду», тобто недолік один і той самий.

Суд зазначає, що в цих квитанціях фраза «пускает воду» є причиною звернення, адже вказана у відповідній графі. Тобто, в даному випадку відсутні підстави для висновку про існування недоліку як такого, оскільки споживач зазначає через що він звертається до суб`єкта господарювання, однак така причина звернення може і перебувати в межах нормальної експлуатації товару або бути результатом порушень правил експлуатації. Визначення існування недоліку товару зі слів споживача та на етапі здачі товару в ремонт не узгоджується з вимогами до відповідача діяти обґрунтовано.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2);

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3);

добросовісно (п. 5);

розсудливо (п. 6);

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).

Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21.

В даній справі це має значення в аспекті того, що позивач заперечував саме існування недоліку як такого.

В наданому гарантійному талоні відсутнє відображення «змісту робіт» під час другого звернення споживача.

Так, в сервісному звіті до Другої квитанції вказано, що «недоліків виявлено не було».

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження факту існування недоліку, окрім позиції споживача.

Суд констатує, що не підтвердження факту існування недоліку як такого є самостійною та достатньою підставою для висновку про те, що право споживача за ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII не виникло. Ця ж обставина є і підставою для скасування штрафу, накладеного за відмову в реалізації права, оскільки відповідне право не виникло, адже залежить від виявлення недоліку, існування якого не підтверджено.

В даній справі відповідач факт існування недоліку прийняв зі слів споживача. Однак діючи саме як суб`єкт владних повноважень та в межах спору про правомірність його рішення мав згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтувати правомірність такого рішення. Якщо ж така правомірність залежить від існування факту, то такий факт має бути доведений саме відповідачем, оскільки його недоведення зумовлює висновок про протиправність рішення як такого, оскільки воно прийняте за відсутності фактичних підстав для його прийняття.

Отже, суд відхиляє позицію відповідача про те, що опис несправності засвідчує факт існування недоліку, адже такий опис здійснюється до гарантійного обслуговування, а не після, а також на основі слів споживача, а не за результатом об`єктивного встановлення обставини. Тим більше ця обставина була суттєвою в ситуації, коли позивач заперечував існування недоліку, тобто обставини, від якої фактично залежить можливість притягнення його до відповідальності. Таке ствердження здійснено у сервісному звіті до Другої квитанції, яка складена 26.08.2019 року. Тобто, відповідач, проводячи перевірку 05.11.2019 року міг та мав зважати на зміст цього документу в аспекті своїх власних висновків про те, що позивача має бути притягнуто до відповідальності. В цьому аспекті згадка про обсяг наданих споживачу документів не має юридичного значення, адже Постанова прийнята за результатом перевірки, яку проводив саме відповідач, тобто є результатом його дій та повністю залежала від його поведінки. Відповідач не встановив достатнього обсягу обставин, а наявні обставини проігнорував.

Вищевикладене є самостійною та достатньою підставою для скасування Постанови.

Щодо порушення споживачем правил експлуатації.

Ця обставина вказана позивачем поруч з відсутністю недоліків.

Суд відхиляє це ствердження позивача, адже ч. 8 ст. 14 Закону №1023-XII врегульовує значущість підстави виникнення недоліків, однак в цій справі судом встановлено та стверджувалося самим позивачем, що недоліків виявлено не було. Тобто, не має значення поведінка споживача, якщо недоліки не виникли, оскільки йдеться про правовідносини іншого роду.

Отже, позивач допустив суперечливі твердження як під час гарантійного обслуговування, так і в ході судового розгляду, стверджуючи про одночасне існування двох взаємовиключних обставин.

Таким чином, в межах даної справи підстави для застосування ч. 8 ст. 14 Закону №1023-XII не настали.

Суд надає правову оцінку іншим доводам сторін з метою забезпечити повноту та всебічність судового розгляду.

Доводи позову стосовно неякісного товару та істотних недоліків перебувають за межами судового розгляду, оскільки в Акті перевірки саме «істотні» недоліки не згадуються.

Доводи позову про те, що відповідачем не враховано спосіб використання споживачем товару судом відхилено, оскільки ця обставина могла б мати значення лише в разі виникнення недоліку, якого не існувало (він був усунутий під час першого ремонту, його існування в подальшому не підтверджено жодним доказом).

Відповідач висловлював доводи про те, що споживач звернулася до позивача із скаргою на другий ремонт (ремонт не проведено), а відповідач надав відповідь на цю заяву лише 11.11.2019 року, тобто після проведення перевірки. Цей факт підтверджено судом. Водночас, він не має юридичного значення для вирішення цього спору, оскільки відповідач притягнув позивача до відповідальності не за відмову, вчинену 11.11.2019 року. Сама перевірка проведена 05.11.2019 року і в ній вже констатовано «неусунення недоліків». Постанова прийнята на підставі Акту перевірки, який не охоплював результат розгляду позивачем заяви споживача, в зв`язку з чим ця відповідь не вплинула ані на Постанову, ані на судовий розгляд. В Постанові вказано, що вона прийнята на підставі Акту перевірки, лист позивача від 06.11.2019 року в ній не згадується як підстава для прийняття Постанови.

Відповідно, результат аналізу відповідачем листа позивача, який не охоплено перевіркою, мав місце вже на стадії судового розгляду, а тому не вплинув на зміст Постанови та не має значення для вирішення цього спору. Адже предметом спору є правомірність постанови, а не загальна оцінка поведінки позивача. Саме відповідач є уповноваженим державним органом у спірних правовідносинах і саме він визначає які дії порушують права позивача, в той час як суд лише здійснює судовий контроль за такою діяльністю відповідача, не підміняючи його функцій. Як наслідок, якщо стверджуване відповідачем порушення не існує, суд не надає оцінку іншим обставинам, які відповідач сам не визнав як порушення, оскільки в такому випадку суд би діяв замість відповідача і на додачу до нього, а не як судовий орган.

Також у відзиві відповідач неодноразово посилається і на права позивача за абз. 3 ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII, і на права позивача за абз. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII. Тобто, відповідач у відзиві не вказав конкретно мав місце недолік чи істотний недолік, посилаючись на порушення позивача в цілому. Суд констатує, що притягнення до відповідальності є врегульованою процедурою та здійснюється за конкретне діяння, а не за результатом поверхневої оцінки поведінки суб`єкта господарювання в цілому. Як наслідок, оскільки сам відповідач в Акті перевірки констатував «неусунення недоліків», а не «неусунення істотних недоліків», усі доводи щодо «істотності» недоліків відхиляються. Більш того, відповідач взагалі жодним чином не довів існування недоліків як таких, незалежно від їх рівня (істотні чи неістотні).

Окрім цього, відповідач вказував, що вимога позивача про розірвання договору та повернення коштів є обґрунтованою. Суд повторює, що ці права позивача залежали від існування саме істотного недоліку, що відповідачем не констатувалося в Акті перевірки. Однак разом з цим слід зауважити, що в Акті перевірки взагалі не йдеться про те, що позивач не задовольнив вимоги споживача про розірвання договору та повернення коштів. Відповідач констатував «неусунення недоліків», а не «відмову в розірванні договору та поверненні коштів». Тобто, в ході заперечення проти позову відповідач допустив суперечливі аргументи, стверджуючи існування неузгоджених між собою обставин, таким чином вкотре доводячи неналежність поведінки позивача в цілому, а не вчинення ним саме того діяння, за яке його притягнуто до відповідальності .

Прикметно, що на сторінці 5 відзиву відповідачем прямо зазначено, що він під час проведення позапланового заходу державного нагляду виявлено фактичну наявність істотного недоліку товару та відмову позивача повернути кошти, однак в Акті перевірки ці обставини не зафіксовані. Навпаки, зафіксовано «неусунення недоліків» (а не істотних недоліків), а відмову в поверненні коштів взагалі не згадана, що навіть суперечить Акту перевірки (адже неусунення недоліків та повернення коштів є різними варіантами вимоги позивача, які є альтернативними і виключають одна одну). При цьому таке повернення стосується істотного недоліку, а не недоліку. Тобто, в Акті перевірки встановлено відмову у вимозі споживача в зв`язку з недоліком, а у відзиві відповідач вже посилався на іншу вимогу споживача в зв`язку з іншим (вже істотним) недоліком.

Тобто, вже в ході судового розгляду відповідач доводив ті обставини, які не встановив в ході перевірки та які не визначав як підставу для накладення на позивача штрафу.

Відповідачем висловлено низку доводів щодо способу доказування неналежного використання споживачем товару, однак як вже вказав суд ці обставини мали б значення, якби недолік існував і суд переходив до оцінки можливості застосування ч. 14 ст. 8 Закону №1023-XII, в той час як в цій справі ця норма права в будь-якому випадку застосована бути не може, адже врегульовує поведінку під час виявлення недоліку, що в межах судового розгляду цієї справи не встановлено.

Такими діями відповідач лише додатково позбавив позивача правової визначеності, адже під час відзиву фактично змінював предмет спору, стверджуючи та заперечуючи інші обставини, аніж ті, які мали місце під час перевірки та в зв`язку з якими накладено штраф.

Суд вважає за необхідне повторно зазначити, що предметом цього судового розгляду не була добросовісність чи належність діяльності позивача щодо конкретного споживача в цілому (наприклад, надання відповіді на звернення через два місяці і лише після перевірки). Натомість оцінка надавалась правомірності конкретного правового акту (Постанови), яке є результатом перевірки. Виклад Акту перевірки та порядок її проведення повністю залежить виключно від відповідача. Як наслідок, перевірялись лише ті обставини, які відповідач сам визначив як порушення під час перевірки. Доводи ж загального характеру, які були викладені вже у відзиві, не впливають на правомірність постанови, оскільки відповідні обставини не були підставами для прийняття Постанови. Сам відповідач визначав що є порушенням та в зв`язку з чим накладається штраф, чим фактично і окреслив межи судового розгляду спору щодо правомірності такої Постанови. Судом в свою чергу констатовано відсутність тих обставин, в зв`язку з якими на позивача накладено штраф, що свідчить про протиправність Постанови. Інші ж аспекти діяльності позивача судом не оцінювались, оскільки перебували з межами судового розгляду.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 2102,00 грн, що підтверджується платіжним документом від 03.01.2020 року. Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір за подання позову підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Керхер (08159, Київська обл., Фастівський р-н, село Гатне, вул. Інститутська, будинок 12, код ЄДРПОУ: 34003237) до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області (21036, м. Вінниця, вул. Максимовича, буд. 19, код ЄДРПОУ: 40310643) про визнання протиправним та скасування припису задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 13.11.2019 року №15.

Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області (21036, м. Вінниця, вул. Максимовича, буд. 19, код ЄДРПОУ: 40310643) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Керхер (08159, Київська обл., Фастівський р-н, село Гатне, вул. Інститутська, будинок 12, код ЄДРПОУ: 34003237) сплачений судовий збір у розмірі 2102,00 гривень (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко