Постанова

від 23.04.2025 по справі 746/171/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 746/171/24

провадження № 61-17673 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Срібнянська селищна рада Прилуцького району Чернігівської області,

третя особа- Срібнянська державна нотаріальна контора Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Срібнянського районного суду Чернігівського області від 19 вересня

2024 року у складі судді Ходіч В. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 , громадянка російської федерації, звернулася до суду з позовом до Срібнянської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, третя особа - Срібнянська державна нотаріальна контора Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті її та ОСОБА_3 матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1 та прибудинкової земельної ділянки, площею 0,1846 га, розташованої за цією самою адресою.

Спадкоємцями за законом є вона та ОСОБА_3 , який не виявив бажання подавати протягом встановленого законом строку заяву на прийняття спадщини за законом.

Вона у шестимісячний строк, а саме 17 березня 2023 року подала заяву про прийняття спадщини за законом, яка посвідчена тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса м. москви російської федерації Руденком А. Ю., і в той самий день видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я громадянина України

ОСОБА_5 , уповноваживши останнього на здійснення нотаріально посвідченого перекладу її заяви на українську мову, подання заяви у державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини, отримання у Державній податковій службі України реєстраційного номеру облікової картки платника податків, вчинення інших дій, пов`язаних з оформленням спадщини, отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.

Вищезазначені заява і довіреність були надіслані повіреному, проте у бюро перекладів було відмовлено у здійсненні їх перекладу, апостилі та нотаріальному посвідченні, оскільки Україна денонсувала з російською федерацією договір про дружбу і співробітництво.

Лише 07 червня 2023 року у м. москві російської федерації було завірено нотаріально переклад зазначених документів на українську мову і вдруге до повіреного ОСОБА_5 заява про прийняття спадщини та довіреність надійшли 20 липня 2023 року, тобто вже після завершення шестимісячного строку для прийняття спадщини за законом.

Вказані обставини свідчать про те, що вона у встановлений законом строк вчинила необхідні дії для подання заяви про прийняття спадщини за законом, але унаслідок початку повномасштабної війни та введенням в Україні воєнного стану пропустила строк на подання відповідної заяви з причин, які виникли та не залежали

від її волі. Отже, вважала, що вищевказані обставини свідчать про наявність правових підстав для визначення їй додаткового строку у чотири місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_4 .

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк у чотири місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Срібнянського районного суду Чернігівського області від 19 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт проживання позивачки в російській федерації сам по собі не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини за законом.

У разі, якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини за законом через свою необізнаність про місце нотаріального посвідчення заяви та проставлення апостиля, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Срібнянського районного суду Чернігівського області від 19 вересня 2024 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, виходячи з норм права, які регулюють спірні відносини, ОСОБА_1 повинна була звернутись з відповідною заявою до нотаріальної контори за місцем знаходження нерухомого майна у шестимісячний термін, тобто до 16 червня 2023 року.

Апеляційний суд, відповідно до положень закону дійшов висновку, що вчинення дій позивачкою щодо подання заяви про прийняття спадщини на території російської федерації не вважається поданням заяви до нотаріальної контори за місцем знаходження майна.

Введення певних обмежень Кабінетом Міністрів України на вчинення нотаріальних дій щодо прийняття спадщини було скасовано, а отже, по відношенню до позивачки не існувало жодних обмежень, пов`язаних з її громадянством та допущення відносно неї дискримінації у зв`язку з цим.

Позивачка, обґрунтовуючи поважність причин пропуску визначеного

частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, посилалась на проживання за межами території України та повномасштабною війною, яка розпочалась 24 лютого 2022 року. Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що віддаленість місця проживання позивачки та неможливість у зв`язку з цим вчасно подати відповідну заяву про прийняття спадщини за законом після смерті матері є неповажними причинами пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 746/171/24

з Срібнянського районного суду Чернігівського області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народилася

у смт Срібному Чернігівської області, де постійно проживала до досягнення повноліття, а за межі території Української РСР виїхала лише

у зв`язку переїздом чоловіка в рсфср. Мати позивачки - ОСОБА_4 була зареєстрована і постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилася спадщина на вказаний будинок.

Вчинені позивачкою дії щодо прийняття спадщини свідчать про те, що вона

у встановлений законом строк підтвердила свою волю, спрямовану на прийняття спадщини за законом, вчинила необхідні дії для подання заяви про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку, проте унаслідок початку повномасштабної війни та введенням в Україні воєнного стану у неї існували об`єктивні причини, які не залежали від її волі, зокрема відсутність консульських установ України на території російської федерації, а тому у неї були непереборні обставини, які перешкоджали прийняти спадщину після смерті матері у встановлений строк.

Вона була позбавлена можливості самостійно приїхати на територію України, оскільки на час відкриття спадщини її вік становив 66 років, вона мала численні хронічні захворювання.

На час відкриття спадщини дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією були розірвані, консульські установи України в російській федерації були закриті, вказані обставини є самостійною поважною причиною для визначення їй додаткового строку на прийняття спадщини.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 грудня 2022 року (а.с.14).

17 березня 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини, яка посвідчена тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса м. москви російської федерації та зареєстрована у реєстрі і поштовим відправленням надіслала повіреному ОСОБА_5 у м. Суми, де у бюро перекладів їй було відмовлено

у здійсненні перекладу, апостилюванні та нотаріальному посвідченні через збройну агресію російської федерації і визнання росії агресором з 24 лютого

2022 року, заяву було повернуто довірителю для направлення позивачці з метою перекладу її на території російської федерації.

07 червня 2023 року у м. москві російської федерації вказану заяву було завірено нотаріально.

04 серпня 2023 року Срібнянською державною нотаріальною конторою Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України

ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки заявник на час відкриття спадщини не була зареєстрована разом із спадкодавцем, а заява про прийняття спадщини не була подана нею в установлений законом шестимісячний строк (а.с. 9).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до цієї норми поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Звернувшись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач зобов`язаний повідомити суду поважні причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкодили йому звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, а також надати докази на підтвердження своїх доводів та вимог.

Частина третя статті 1272 ЦК України може застосовуватись, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються у кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови та інші.

Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 14 вересня

2016 року у справі № 6-1215цс16 та у постановах Верховного Суду від 18 січня

2018 року у справі № 198/476/16-ц (провадження № 61-1750св18), від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц (провадження № 61-2397св18), від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18), від 20 вересня 2023 року у справі № 161/15373/21 (провадження № 61-3965св22).

У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 607/13549/21 (провадження № 61-562св23) зазначено, що перебування спадкоємців за межами країни не є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини і такими, які унеможливили чи в інший спосіб перешкодили вчасно здійснити таку дію.

Правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України.

Законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.

Таким чином, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого

2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року

у справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22), від 21 червня 2023 року у справі № 175/1404/19 (провадження № 61-5707св23), від 16 серпня 2023 року у справі № 520/15620/17 (провадження № 61-8414св23).

Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною, що, у тому числі, свідчать правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі

№ 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те,

що факт проживання позивачки у російській федерації сам по собі не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення нею із заявою про прийняття спадщини за законом, а вчинення позивачкою дій щодо подання заяви про прийняття спадщини на території російської федерації не може свідчити про подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем знаходження спадкового майна. Безпідставними є посилання позивачки на свій вік, оскільки вона не є особою похилого віку, її вік не може свідчити про неможливість подання відповідної заяви у визначений законом строк.

Таким чином, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що підстави, на які посилається позивачка, не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Отже, суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом, оскільки зазначені нею доводи щодо причин пропуску визначеного законом строку для вчинення відповідних дій не є тими безумовними підставами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка є особою похилого віку не спростовують вищевказаних висновків судів, оскільки похилий вік суд не може визнати поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Срібнянського районного суду Чернігівського області від 19 вересня

2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець