Постанова від 10.04.2025 по справі 910/2859/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 [email protected]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2025 р. Справа№ 910/2859/23 (367/2259/15-ц)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності прокурора Лук`янчука А.В. за посвідченням

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року

у справі №910/2859/23(367/2259/15-ц) (суддя Мандичев Д.В.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до 1.Ірпінської міської ради Київської області

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Монтана"

3. ОСОБА_1 ;

4. ОСОБА_2 ;

5. ОСОБА_3

про скасування рішення, визнання недійсним державних актів та витребування

з незаконного володіння земельної ділянки,

в межах справи №910/2859/23

за заявою Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого

підрозділу ДПС

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Монтана"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року у справі №910/2859/23(367/2259/15-ц) позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року у даній справі, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 27.01.2025 відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 у справі №910/2859/23 (367/2259/15-ц), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2859/23 (367/2259/15-ц).

13.02.2025 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/2859/23(367/2259/15-ц)/842/25 від 11.02.2025 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

17.02.2025 через відділ документального забезпечення суду від скаржника надійшли докази сплати судового збору.

Ухвалою суду від 17.02.2025 поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року у справі №910/2859/23 (367/2259/15-ц), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 27.03.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

До початку судового засідання від представника Київської обласної державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Судове засідання, призначене на 27.03.2025 року, не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Остапенка О.М. у відпустці.

Після виходу головуючого судді Остапенка О.М. з відпустки ухвалою суду від 31.03.2025 розгляд справи №910/2859/23(367/2259/15-ц) призначено на 10.04.2025 за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Присутній в судовому засіданні 10.04.2025 прокурор вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року у даній справі, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Інші учасники провадження у справі та їх представники в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

10.04.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення прокурора, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 у даній справі - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2015 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Ірпінського районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Ірпінської міської ради Київської області, ТОВ "БГМ ЛТД", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення, визнання недійсним державних актів та витребування з незаконного володіння земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурором зазначено, що згідно проведеної перевірки на підставі рішення Ірпінської міської ради від 25.06.2010 №4772-90-V ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ №583535 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3210900000:01:177:0010, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.10.2010, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С. та зареєстрованого в реєстрі за №4853, земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 придбала ОСОБА_2 .

Пізніше на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.02.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С. та зареєстрованого в реєстрі за №747, цю земельну ділянку придбав ОСОБА_3 .

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.09.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С. та зареєстрованого в реєстрі за №5956, вказану земельну ділянку придбало ТОВ "БГМ ЛТД".

На думку першого заступника прокурора Київської області, рішення Ірпінської міськради прийнято, а державний акт видано з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим їх необхідно визнати недійсними. Зазначена земельна ділянка знаходиться за межами м. Ірпеня, а тому, приймаючи спірне рішення, Ірпінська міськрада вийшла за межі наданих їй повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою.

Ухвалою Ірпінського районного суду Київської області від 01.04.2015 відкрито провадження у справі №367/2259/15-ц та призначено її до розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 06.07.2023 року змінено назву відповідача-2 ТОВ "БГМ ЛТД" на ТОВ "Будівельна компанія Монтана".

В подальшому, у зв`язку із відкриттям щодо ТОВ "Будівельна компанія Монтана" провадження у справі про банкрутство, ухвалою Ірпінського міського суду від 24.04.2024 року матеріали цивільної справи №367/2259/15-ц передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 вказану справу №367/2259/15-ц прийнято до розгляду в межах справи №910/2859/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 20.11.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року відкладено судове засідання у справі №910/2859/23(367/2259/15-ц) на 20.12.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року у справі №910/2859/23(367/2259/15-ц) позов залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Судове рішення мотивовано неявкою повноважного представника позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, у призначене судове засідання, ненадходження від нього будь-яких заяв про розгляд справи за його відсутності, а також тим, що нез`явлення представника позивача перешкоджає вирішенню даного спору.

Заступник керівника Київської обласної прокуратури з даною ухвалою суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

За твердженням скаржника, представником Київської обласної державної адміністрації було викладено свою позицію по справі та запропоновано здійснювати розгляд справи без їх участі. Крім того, як прокуратурою, так і представниками відповідачів неодноразово надавались пояснення, відповіді на відзиви, а також інші процесуальні документи, достатні для прийняття рішення по суті спору.

Іншою підставою для скасування ухвали суду апелянтом зазначено про розгляд справи лише через 12 хвилин після оголошення про відбій повітряної тривоги у місті Києві, що унеможливило вчасне прибуття у судове засідання.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність постановлення оскаржуваної ухвали, колегія суддів не погоджується з висновками суду та вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування такої ухвали з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі №922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду).

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18.

Як вбачається з матеріалів справи, що переглядається, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

За твердженням прокурора, оскаржуваним рішенням Ірпінської міської ради та державним актом на право власності на земельну ділянку порушено інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як власника спірної земельної ділянки.

При цьому, згідно п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, беручи до уваги існування органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а також наявність у нього відповідних повноважень щодо звернення до суду, в даному конкретному випадку статус позивача у справі №910/2859/23(367/2259/15-ц) має саме Київська обласна державна адміністрація.

Отже, помилковими є твердження місцевого господарського суду про те, що належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи представник позивача у судові засідання 20.11.2024 року та 20.12.2024 року не з`явився, оскільки відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень №0600299573513 та №0610210830556, на які послався суд в ухвалі, повідомлявся Перший заступник прокурора Київської області.

Поряд з наведеним судова колегія зазначає, що дії суду у випадку неявки в судове засідання учасника справи визначені у статті 202 ГПК України, відповідно до частини четвертої якої у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У системно-логічному зв`язку з цією нормою перебуває норма, закріплена у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, яка визначає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Системний аналіз змісту частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України свідчить про те, що процесуальним наслідком неявки позивача в судове засідання є залишення позову без розгляду.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання:

1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання;

2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання;

3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності (такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №904/11028/15 (904/6582/21), від 26.03.2023 у справі №903/614/23 тощо.

При цьому зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання та неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов`язковою.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.202 та п.4 ч.1 ст.226 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі №910/16978/19, від 17.03.2023 у справі №910/17906/21 та згодом знайшли своє відображення у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №922/3714/23.

У свою чергу, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.01.2022 у справі №905/458/21 надано характеристику положень ч.4 ст.202 та п.4 ч.1 ст.226 ГПК України за методом правового регулювання цих норм

У теорії права одним з критеріїв, за яким прийнято розрізняти норми права, є метод правового регулювання правових норм. За цим критерієм норми права можуть бути імперативними та диспозитивними.

Імперативні (зобов`язуючі) норми права характеризуються категоричністю приписів. Такі норми реалізуються виконанням, дотриманням або застосуванням. Диспозитивні норми реалізуються використанням, яке, як правило, передбачає його реалізацію на власний розсуд.

Проаналізувавши положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова "може", "має право", "за власної ініціативи" та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду.

Формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у частині четвертій статті 202 ГПК України, та формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних.

Господарський суд, розглядаючи господарські справи, зобов`язаний вчиняти лише ті процесуальні дії і ухвалювати ті процесуальні рішення, які прямо встановлені процесуальним законом, і не може посилатися на те, що у процесуальному законі відсутня пряма чи "імперативна" заборона на вчинення певної процесуальної дії чи ухвалення певного процесуального рішення у вигляді формулювання, що суд не має права продовжити розгляд справи, якщо позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив про те, що норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду.

Належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи є передумовою застосування до позивача процесуальної дії залишення позову без розгляду. Це випливає з частини першої статті 202 ГПК України, за змістом якої будь-які питання наслідків неявки у судове засідання будь-якого учасника справи розглядаються за умови, що він був належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання є безумовною підставою для відкладення розгляду справи відповідно до пункту 1 частини другої статті 202 ГПК України. Здійснене судом повідомлення про дату, час і місце судового засідання слід вважати належним, якщо при цьому були дотримані вимоги статей 121, 122, 242 ГПК України.

ГПК України передбачає порядок судового розгляду справи у спрощеному порядку, в тому числі, за участю обох сторін.

Неявка позивача або його представника в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки може означати втрату позивачем юридичного інтересу до розгляду його справи судом.

Разом з цим у разі, якщо позивач не з`явився в судове засідання, однак, повідомив суду інформацію про причини своє неявки, суд має здійснити оцінку поважності таких причин. За відсутності такого повідомлення суд приймає рішення про залишення заяви без розгляду.

Питання поважності причин є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються відповідні обставини. Поважними причинами є лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язуються з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне вчинення певної процесуальної дії.

Як уже зазначалося, пункт 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України передбачає право учасників справи брати участь в судових засіданнях. Проте згідно з пунктом 3 частини другої статті 42 цього Кодексу у випадку, коли явка учасників справи визнана судом обов`язковою, вони зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду. При цьому положення статті 202 ГПК України вказують на необхідність врахування судом поважності/неповажності повідомлених позивачем суду причин своєї неявки до суду в залежності від того, чи є ця неявка першою чи повторною, та передбачають настання процесуальних наслідків у кожному конкретному випадку.

Так, зокрема у разі першої неявки позивача в судове засідання та при умови, що суд визнав поважними повідомлені позивачем суду причини неявки в судове засідання, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні відповідно до пункту 2 частини другої статті 202 ГПК України. Натомість неповажність причин неявки позивача в судове засідання свідчить про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з неявкою позивача в судове засідання на підставі частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України при умові наявності інших зазначених вище обставин для залишення позову без розгляду з цієї підстави.

Отже, відповідно до частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України виключенням для обов`язкового залишення позову без розгляду можуть вважатися обставини, якщо позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто, суд розглядає справу по суті за умов, якщо: (1) позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та (2) його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. При цьому, суд може розглянути можливість вирішення спору за відсутності позивача (з`ясувати, чи не перешкоджає нез`явлення позивача вирішенню спору) лише якщо від позивача надійшло клопотання про такий розгляд (про розгляд справи за відсутності позивача). У разі, якщо від позивача до суду не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд не має права розглядати справу, а тому не зобов`язаний надавати оцінку наявності такої можливості.

Аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.02.2024 у справі №910/16715/21.

При цьому, судова колегія зазначає, що у разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, нормами ст.ст. 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.

Крім того, положення частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України не пов`язують залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, будучи належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Однак, наведене не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності.

Такі висновки викладено Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17.03.2023 у справі №910/17906/21 та в подальшому знайшли своє відображення у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, від 28.11.2023 у справі №910/3140/19 та від 12.12.2023 у справі №909/811/22.

Як було зазначено вище, позивачем у справі №910/2859/23(367/2259/15-ц) виступає Київська обласна державна адміністрація.

При цьому, з матеріалів справи вбачається та апеляційним судом встановлено, що Київська обласна державна адміністрація надавала пояснення по суті спору, в яких підтримала позовні вимоги прокуратури, а також просила розглядати справу за відсутності представника Київської обласної державної адміністрації (т. 1, арк. с. 73-74; т. 2, арк. с. 224).

Отже, в даному випадку позивач звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, що, в свою чергу, було залишено судом першої інстанції поза увагою.

При цьому, слід зазначити, що судовий процес, в першу чергу, спрямований на вирішення спору, шляхом винесення відповідного судового рішення, і лише у випадку обґрунтованої неможливості розгляду справи за відсутності представника позивача або за недостатністю доказів, які були витребувані та є необхідними, суд може залишити позов без розгляду.

Оскільки в мотивувальній частині ухвали суду першої інстанції не наведено обґрунтування неможливості розгляду спору по суті за наявними матеріалами справи, не зазначено, яким чином неявка представника позивача в судове засідання у цьому випадку перешкоджала вирішенню спору по суті за наявними у матеріалах справи доказами, не вказано, які саме вимоги суду не було виконано позивачем, і явка представника позивача при цьому обов`язковою не визнавалась, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вищенаведеного, дійшов висновку про відсутність правових підстав для залишення позову без розгляду.

Господарський суд міста Києва наведених вище фактичних обставин справи у їх сукупності, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив неповне дослідження обставин справи та невірне застосування норм процесуального права, що, в свою чергу, призвело до ухвалення помилкового судового рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

Доводи скаржника про розгляд справи без участі сторін лише через 12 хвилин після оголошення про відбій повітряної тривоги у місті Києві, що унеможливлювало вчасне прибуття у судове засідання, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 20.11.2024 року розгляд справи відкладено на 12 год. 50 хв. 20.12.2024 року.

Із загальнодоступних відомостей в мережі Інтернет (https://alerts.in.ua/) вбачається, що повітряна тривога у місті Києві 20.12.2024 тривала з 12год. 12хв. по 12год. 36хв.

Згідно протоколу судового засідання від 20.12.2024 року судове засідання розпочато о 12 год. 50 хв., тобто через 14 хвилин після оголошення про відбій повітряної тривоги і у визначений судом час, та закінчено о 13 год. 00 хв., а отже наведені обставини свідчать про можливість вчасно прибути у судове засідання або хоча б до його закінчення, спростовують протилежні твердження скаржника та, з рештою, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ч. 3 ст. 271 ГПК України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За наведених вище обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року у справі №910/2859/23(367/2259/15-ц) прийнято з порушенням норм законодавства, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а тому наявні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи №910/2859/23(367/2259/15-ц) до місцевого суду для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом не розглядався спір по суті заявлених вимог, а предметом апеляційного розгляду було процедурне питання, за результатами якого справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, розподіл судових витрат скаржника по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в даному випадку не здійснюється.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 280-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року у справі №910/2859/23(367/2259/15-ц) задовольнити.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року у справі №910/2859/23(367/2259/15-ц) скасувати.

3.Справу №910/2859/23(367/2259/15-ц) направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 29.04.2025 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

Б.В. Отрюх