Рішення

від 01.05.2025 по справі 761/14512/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/14512/18

Провадження № 2/761/47/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І. В.,

секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення збитків, завданих порушенням права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 про стягнення збитків, завданих порушенням права власності на нерухоме майно.

У своїй позовній заяві просила суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь завдані збитки в сумі 9 497 302,06 гривень, що є еквівалентом 365 625,00 доларів США.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 06 червня 1999 року по 14 жовтня 2009 року.

ОСОБА_5 без її згоди, здав вказану квартиру в оренду посольству США, яке використовувало її для проживання своїх працівників.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.11.2014 року у справі №2610/19773/2012 поділено спільне майно подружжя, а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/20 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_5 право власності на 9/20 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини критої автомобільної стоянки АДРЕСА_2 ; визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частини критої автомобільної стоянки АДРЕСА_2 .

Доступу до квартири вона так і не отримала, оскільки вона постійно здавалася в оренду дипломатичним робітникам посольства США. Жодних доходів від оренди квартири вони також не отримували.

З червня 2003 року, розуміючи, що ОСОБА_5 не є одноособовим власником квартири, відповідачка і ОСОБА_5, діючи спільно, користувались і розпоряджалися квартирою здаючи її в оренду, спільно отримували доходи від оренди, в тому числі і доходи від частини квартири позивача, чим їй була заподіяна майнова шкода, збитки.

Як вбачається з чергового договору оренди квартири, укладеного 09.04.2013 року між ОСОБА_5 , від імені якого діяла за довіреністю відповідачка у цій справі і США, представленими ОСОБА_6 з Посольства Сполучених Штатів Америки в м. Києві, квартира передавалась в оренду для використання в якості дипломатичної установи США для будь-яких інших цілей відповідно для потреб Орендаря. Вартість оренди складала 60000 доларів США на рік на умовах передоплати один раз на три місяці на відповідний рахунок ОСОБА_5. Строк оренди складав 3 роки - починаючи з 01.05.2013 року до 30.04.2016 року. 29.04.2016 року до вищевказаного договору оренди було внесено поправку №1 відповідно якої строк дії договору було продовжено на 6 років - до 30 квітня 2022 року. Суму орендної плати було змінено на 50000 доларів на рік.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Як спадкоємиця після смерті чоловіка, ОСОБА_8 у спадок отримала право власності на 8/20 частин квартири АДРЕСА_1 , про що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно було зроблено запис №20588217 від 25.05.2017 року. Лише після смерті ОСОБА_9 і вступу у спадщину відповідачки у цій справі, 11.08.2017 року до чергового договору оренди квартири були внесені відповідні поправки, за якими позивача та її мати було включено в якості орендодавців і вони почали отримувати з того часу за цим договором орендну плату.

Протиправні дії ОСОБА_5 та ОСОБА_4, направлені на порушення права власності позивача були взаємопов`язаними, сукупними діями з єдиним наміром. За таких обставин вони повинні нести солідарну відповідальність за завдану ними шкоду у вигляді завданих позивачу збитків (втраченої нею вигоди) від використання майна, що належить їй на праві власності. Обов`язок відповідачки, який виник як солідарний, зі смертю ОСОБА_9 не припинився.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року позовну заяву було залишено без руху.

07 травня 2018 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року витребувано з архіву Шевченківського районного суду м. Києва матеріали цивільної справи №2610/19773/2012.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року витребувано у ПАТ «ПроКредитбанк» банківські виписки з рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_9 за період з 2003 року по серпень 2017 року та відомості про те, які особи та на підставі яких документів мали доступ (право) на отримання та/чи перерахування коштів з вказаного рахунку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Якименко Валентини Онисимівни копію спадкової справи, що була заведене після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року витребувано у Посольства США в Україні копії договорів оренди квартири АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_5 та/чи ОСОБА_10 у період з 2003 року по серпень 2007 року, а також копії платіжних доручень та банківських виписок перерахування Посольством США в Україні на рахунок ОСОБА_5 та/чи ОСОБА_4 орендної плати за користування квартирою АДРЕСА_1 .

11 липня 2018 року на адресу суду надійшли витребувані документи від ПАТ «ПроКредитбанк».

11 липня 2018 року на адресу суду надійшли витребувані документи від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Якименко Валентини Онисимівни.

28 серпня 2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. Посилався на те, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Жодної з вищевказаних підстав не існує. Відповідач у даній справі жодним чином не мала відношення до порушення прав позивача та не могла вплинути на відновлення порушених прав позивача. Таким чином, ОСОБА_4 є неналежною стороною в дані справі, оскільки стосовно неї, як видно із матеріалів справи, абсолютно виключається можливість того, що вона є суб`єктом спірних правовідносин. Відповідач діяла в межах своїх повноважень за довіреністю та добросовісно, не порушуючи прав позивача, що підтверджується наступним акцептом позивача стосовно умов договору оренди квартири S-292-ОВО-339 у вигляді приєднання до нього та виконання відповідних зобов`язань. Позовна заява ОСОБА_1 не містить жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував підстави, за яких може наставати відповідальність ОСОБА_4, як відповідача.

09 листопада 2018 року на адресу суду надійшли витребувані документи від ПАТ «ПроКредитбанк».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року зупинено провадження у справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 січня 2022 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року витребувано у ПАТ «ПроКредитбанк» належним чином посвідчені копії документів, де міститься найменування платника коштів та призначення платежу, що надходили на рахунок № НОМЕР_1 відкритий на ім`я ОСОБА_5 у ПАТ «ПроКредитбанк» за період з 2009 року по серпень 2017 року, зокрема, кошти, що надійшли:

- 07.12.2009 року за квитанцією №2037438 на суму 5000 доларів США;

- 11.01.2010 року за квитанцією №2137114 на суму 15000 доларів США;

- 02.04.2010 року за квитанцією №2442847 на суму 15000 доларів США;

- 25.06.2010 року за квитанцією №2727301 на суму 9137 доларів США;

- 01.10.2010 року за квитанцією №3137113 на суму 9137 доларів США;

- 23.12.2010 року за квитанцією №3521766 на суму 15000 доларів США;

- 24.03.2011 року за квитанцією №4086879 на суму 15000 доларів США;

- 12.07.2011 року за квитанцією №4814943 на суму 12849 доларів США;

- 19.10.11 року за квитанцією №55443299 на суму 15000 доларів США;

- 03.01.2012 року за квитанцією №6068675 на суму 15000 доларів США;

- 03.04.2012 року за квитанцією №6749622 на суму 15000 доларів США;

- 27.06.2012 року за квитанцією №7329350 на суму 15000 доларів США;

- 26.09.2012 року за квитанцією №8131679 на суму 15000 доларів США;

- 14.01.2013 року за квитанцією №9196282 на суму 18766,42 доларів США;

- 26.04.2013 року за квитанцією №9845820 на суму 15000 доларів США;

- 02.08.2013 року за квитанцією №486701 на суму 15000 доларів США;

- 12.11.2013 року за квитанцією №1093038 на суму 15000 доларів США;

- 04.02.2014 року за квитанцією №1629647 на суму 15000 доларів США;

- 05.05.2014 року за квитанцією №2313013 на суму 13157,9 доларів США;

- 25.07.2014 року за квитанцією №2961196 на суму 15000 доларів США;

- 03.11.2014 року за квитанцією №3712025 на суму 15000 доларів США;

- 03.02.2015 року за квитанцією №4407333 на суму 15000 доларів США;

- 05.05.2015 року за квитанцією №5114739 на суму 15000 доларів США;

- 05.08.2015 року за квитанцією №5946728 на суму 15000 доларів США;

- 30.10.2015 року за квитанцією №6552504 на суму 15000 доларів США;

- 26.01.2016 року за квитанцією №7090697 на суму 12500 доларів США;

- 10.05.2016 року за квитанцією №7595165 на суму 12500 доларів США;

- 27.07.2016 року за квитанцією №7930479 на суму 12500 доларів США;

- 04.11.2016 року за квитанцією №8334474 на суму 12500 доларів США.

27 березня 2023 року на адресу суду надійшли витребувані документи від ПАТ «ПроКредитбанк».

22 січня 2024 року на адресу суду надійшли витребувані документи від ПАТ «ПроКредитбанк».

26 лютого 2024 року на адресу суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог, а саме просила суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь завдані збитки в сумі 14 121 790,31 гривень, що є еквівалентом 365 625,00 доларів США.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду справи по суті.

10 червня 2024 року на адресу суду надійшли пояснення від представника ОСОБА_4 .

У судовому засіданні, яке відбулося 24 квітня 2025 року було допитано в якості свідка ОСОБА_1 яка повідомила суду про те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 06 червня 1999 року по 14 жовтня 2009 року.

За час перебування у шлюбі ними було набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 без її згоди, здав вказану квартиру в оренду посольству США, яке використовувало її для проживання своїх працівників.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.11.2014 року у справі №2610/19773/2012 поділено спільне майно подружжя, а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/20 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_5 право власності на 9/20 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини критої автомобільної стоянки АДРЕСА_2 ; визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини критої автомобільної стоянки АДРЕСА_2 .

З червня 2003 року, відповідачка і ОСОБА_5, діючи спільно, користувались і розпоряджалися квартирою здаючи її в оренду, спільно отримували доходи від оренди, в тому числі і доходи від частини квартири.

Як вбачається з чергового договору оренди квартири, укладеного 09.04.2013 року між ОСОБА_5 , від імені якого діяла за довіреністю відповідачка у цій справі і США, представленими ОСОБА_6 з Посольства Сполучених Штатів Америки в м. Києві, квартира передавалась в оренду для використання в якості дипломатичної установи США для будь-яких інших цілей відповідно для потреб Орендаря. Вартість оренди складала 60000 доларів США на рік на умовах передоплати один раз на три місяці на відповідний рахунок ОСОБА_5. Строк оренди складав 3 роки - починаючи з 01.05.2013 року до 30.04.2016 року. 29.04.2016 року до вищевказаного договору оренди було внесено поправку №1 відповідно якої строк дії договору було продовжено на 6 років - до 30 квітня 2022 року. Суму орендної плати було змінено на 50000 доларів на рік.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Як спадкоємиця після смерті чоловіка, ОСОБА_8 у спадок отримала право власності на 8/20 частин квартири АДРЕСА_1 , про що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно було зроблено запис №20588217 від 25.05.2017 року.

Лише після смерті ОСОБА_5 і вступу у спадщину відповідачки у цій справі, 11.08.2017 року до чергового договору оренди квартири були внесені відповідні поправки, за якими позивача та її доньку було включено в якості орендодавців і вони почали отримувати з того часу за цим договором орендну плату.

Позивач зі своїм представником в судовому засіданні просили суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 06 червня 1999 року по 14 жовтня 2009 року, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.

20 грудня 2001 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_11 , 1/10 частку квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03.04.2009 року у цивільній справі №2-4535/09 ОСОБА_11 вимоги було задоволено в повному обсязі. Було вирішено вселити ОСОБА_11 у квартиру АДРЕСА_1 ; визначено порядок користування вказаною квартирою, за яким ОСОБА_11 у користування було виділено дитячу кімнату площею 34,31 кв.м., а коридори, санвузли, душові кімнати, ванну кімнату, кухню - столову, кладову - було залишено у спільному користуванні; було зобов`язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_11 перешкоди у користуванні квартирою.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.11.2014 року у справі №2610/19773/2012 поділено спільне майно подружжя, а саме:

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/20 частин квартири АДРЕСА_1 ;

- визнано за ОСОБА_5 право власності на 9/20 частин квартири АДРЕСА_1 ;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини критої автомобільної стоянки АДРЕСА_2 ;

- визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини критої автомобільної стоянки АДРЕСА_2 .

Як вбачається з договору оренди квартири, укладеного 09.04.2013 року між ОСОБА_5 , від імені якого діяла за довіреністю ОСОБА_4, і США, представленими ОСОБА_6 з Посольства Сполучених Штатів Америки в м. Києві, квартира передавалась в оренду для використання в якості дипломатичної установи США для будь-яких інших цілей відповідно для потреб Орендаря. Вартість оренди складала 60000 доларів США на рік на умовах передоплати один раз на три місяці на відповідний рахунок ОСОБА_5. Строк оренди складав 3 роки - починаючи з 01.05.2013 року до 30.04.2016 року.

29.04.2016 року до вищевказаного договору оренди було внесено поправку №1 відповідно якої строк дії договору було продовжено на 6 років - до 30 квітня 2022 року. Суму орендної плати було змінено на 50000 доларів на рік.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_2 виданим у Французькій республіці.

Як спадкоємиця після смерті чоловіка ОСОБА_7 , ОСОБА_4 у спадок отримала право власності на 9/20 частин квартири АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_5 і вступу у спадщину ОСОБА_4, 11.08.2017 року до чергового договору оренди квартири були внесені відповідні поправки, за якими ОСОБА_11 та ОСОБА_1 було включено в якості орендодавців і вони почали отримувати з того часу за цим договором орендну плату.

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. (Велика Палата Верховного Суду Постанова 30 червня 2020 року справа №638/18231/15-ц) Правовий режим майна подружжя розрізняється залежно від того, ким він встановлений - законом чи самим подружжям, тобто вирізняють законний (легальний) і договірний (контрактний) правові режими подружнього майна, які суттєво відрізняються один від одного за своїми основними характеристиками та правовими заходами, що включені до їх складу.

Так, відповідно до ч.1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Повірений діє лише в межах повноважень, наданих Довірителем

Згідно з ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

06 грудня 2010 року, тобто в момент реєстрації шлюбу між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 уклала шлюбний контракт з ОСОБА_5.

Відповідно до умов шлюбного контракту ОСОБА_5 з ОСОБА_4

цитата 1: «За основу свого союзу подружжя прийняло режим роздільності майна у тому вигляді, як його запроваджено статтями 1536 - 1543 Цивільного кодексу».

цитата 2: «кожен з членів подружжя збереже власність, управління, користування і вільне розпорядження рухомим і нерухомим майном, яке йому належить у теперішній час, і тим майном, яке з`явиться у подальшому житті з будь-яким статусом.».

Відповідно до п. А статті 4 Договору оренди квартири 8-292-ОВО-339 (долучений позивачкою разом з позовною заявою) кошти в рахунок орендної плати перераховувались посольством США на банківський рахунок, належний ОСОБА_5, а згідно з положенням згаданого шлюбного контракту:

Цитата 3: «депозитні готівкові кошти або ті, що знаходяться на поточному рахунку, належатимуть тому з членів подружжя, котрий є власником рахунку чи депозиту».

Таким чином, подружжя скористались своїм правом і встановило шлюбним договором режим роздільної власності подружжя щодо всього майна. Режим роздільності означає, що майно, набуте в шлюбі кожним з подружжя, є його особистою власністю, якою він в праві володіти, користуватись і розпоряджатись на власний розсуд. При цьому спільна сумісна власність не виникає (статті 1536 - 1543 Цивільного кодексу Франції, стаття 97 СК України).

Виходячи з наведеного, на переконання суду, що позивачем не доведено, що відповідач у даній справі мала відношення до порушення прав позивача та могла вплинути на відновлення порушених прав позивача.

Таким чином, ОСОБА_4 є неналежною стороною в дані справі, оскільки стосовно неї виключається можливість того, що вона є суб`єктом спірних правовідносин.

Водночас, твердження позивача про те, що відповідач, діючи за довіреністю від імені ОСОБА_5, при укладанні Договору оренди квартири 8-292-ОВО-339 повинна була отримати згоду у позивача, а тому укладення договору без її згоди порушило її права, не співвідноситься ні з вимогами цивільного законодавства, ні з обставинами справи.

Позаяк цього, пред`являючи позов, ОСОБА_11 посилалась на те, що внаслідок протиправних дій відповідачки, яка діяла за довіреністю в інтересах ОСОБА_5 та самого ОСОБА_5, їй було завдано збитків у вигляді неотриманої орендної плати, яка зараховувалася на картку ОСОБА_5, та до якої відповідачка має доступ. Вважала, що відповідач діяла неправомірно разом із ОСОБА_5 підписуючи договори оренди, оскільки знала про належність позивачці частки у квартирі, яку передавали в оренду.

За загальним правилом, яке встановлено у частині першій статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 740/967/16-ц.

З урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить протиправність дій, наявність шкоди та її розмір й причинно-наслідковий зв`язок.

Дослідивши матеріали справи вбачається, що позивач зазначене не довела.

Стверджуючи про протиправність дій ОСОБА_4 позивач указує, що відповідач достовірно знала про те, що співвласницею квартири є позивачка, проте все одно підписала договір оренди, у якому вказана неправдива інформація про те, що ОСОБА_7 - її довіритель, є єдиним власником квартири і права третіх осіб договір не порушує.

Суд визнає вказані твердження як неспроможні виходячи з того, що ОСОБА_4 діяла в порядку представництва ОСОБА_5 на підставі довіреності.

Слід зауважити, що правовідносини, що склались фактично стосуються укладення договору оренди квартири без згоди всіх співвласників, та позбавлення їх права на частину орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Обов`язок з відшкодування збитків, завданих неотриманням орендної плати за свою частку квартири, виник у ОСОБА_5, який є стороною договорів оренди квартири та в порушення прав позивачки одноособово отримував гроші за надання квартири в оренду. Факт обізнаності/необізнаності ОСОБА_4 про права позивачки на частку від орендної плати та/або власність позивачки на частину орендованої квартири не створює для неї обов`язків з відшкодування шкоди, завданої укладенням договорів оренди без згоди позивачки.

Таким чином, суд відхиляє посилання позивача на статтю 1190 ЦК України як на підставу для відповідальності саме ОСОБА_4 з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За змістом зазначеної норми закону спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. Для настання солідарної відповідальності у разі заподіяння шкоди необхідно встановити, що діяння заподіювачів шкоди були об`єднані спільним протиправним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їхніх спільних дій. При цьому у заподіянні шкоди спільними діями має місце єдність дій заподіювачів, яка полягає у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із комплексу діянь співзаподіювачів не призводить до виникнення спільного шкідливого результату.

Як вбачається із обставин справи саме ОСОБА_5, як сторона договору оренди був юридично відповідальним за те, що він одноособово отримував кошти від цієї оренди, незважаючи на те, що приміщення на праві власності окрім нього належало і іншим особам.

Так, ОСОБА_5 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_4 на підписання договору оренди квартири. При цьому фактично договір був підписаний тільки ОСОБА_4 від імені та в інтересах ОСОБА_5.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_4 мала право на розпорядження рахунком ОСОБА_5 та розпоряджалась ним як до так і після його смерті, не свідчать про спричинення збитків позивачу з вини ОСОБА_13 , яка розпоряджаючись коштами за життя ОСОБА_5 також діяла не в своїх інтересах, а в інтересах власника цих коштів.

Після отримання відповідачкою у спадщину права на частку в квартирі, до договору оренди були внесені зміни з зазначенням позивача, як особи що також передає в оренду свою власність.

За таких обставин суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1190 ЦК України, оскільки спільності дій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розрізі порушення прав позивачки на отримання частки доходу від надання квартири в оренду судом не встановлено.

Відповідно не може бути застосована частина перша статті 543 ЦК України як підстава для пред`явлення позову саме до ОСОБА_4 як солідарного боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

За таких обставин, враховуючи, що позивачем належних та допустимих доказів, що вказували б на порушення її прав з боку відповідача не надано, доводи відповідача на свій захист позивачем не спростовані, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.

Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі ст. 11, 15, 16, 22, 359, 369, 543, 1166, 1190 ЦК України, керуючись ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення збитків, завданих порушенням права власності на нерухоме майно - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

ОСОБА_14 , адреса місця проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складений 01 травня 2025 року.

Суддя: