Ухвала

від 05.05.2025 по справі 320/41384/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

05 травня 2025 року № 320/41384/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ №291 від 24.05.2024, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати незаконним та скасувати наказ №1130 о/с від 21.06.2024, яким позивача звільнено зі служби в поліції;

- поновити позивача на роботі;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження суддею Дудіним С.О. та розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначити підготовче засідання.

28.10.2024 на адресу суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про здійснення розгляду справи з викликом сторін.

16.01.2025 на адресу суду від відповідача повторно надійшло клопотання про здійснення розгляду справи з викликом сторін.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Обґрунтовуючи подане клопотання, позивач зазначає, що дана справа має важливе значення для нього та вимагає повного та всебічного встановлення всіх фактичних обставин справи, а сам позивач має бажання надати усні пояснення та докази.

Водночас суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов`язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов`язкового проведення судового засідання для встановлення об`єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, а також принцип змагальності процесу, про які вказує позивач, є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

Також суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Ахеп v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасника процесу усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

10.01.2025 на адресу суду від представника позивача, адвоката Терехова М.С., надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі з розгляду обвинувального акту в кримінальному провадженні №357/7768/24 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.

Обґрунтовуючи вказане клопотання, представник позивача зазначив, що звільнення позивача зі служби в поліції зумовлено його притягненням до кримінальної відповідальності.

16.01.2025 на адресу суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі, оскільки позивача звільнено зі служби в поліції з підстав вчинення дисциплінарного проступку, а розгляд кримінального провадження ніяким чином не випливає на спірні правовідносини.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про оскарження наказу Департаменту патрульної поліції №291 від 24.05.2024 про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Судом встановлено, що вказаний наказ був прийнятий за результатами висновку службового розслідуванні від 01.05.2024, в якому дисциплінарна комісія зазначила про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що виразилось у порушенні ним вимог частини першої статті 8, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, частини першої статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 4, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, статей 38, 42 Закону України «Про запобігання корупції», абзаців другого, третього, шостого пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 №1179, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту.

У вказаному висновку комісія зазначила, що капітан поліції ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок, який виразився у порушенні вимог професійної етики, порушенні зобов?язань діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм. повноважень та відповідно до закону; утримуватися від дій, які підривають авторитет Національної поліції України; неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими; діяти неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання, дотримання дисципліни та законності; дотримання підпорядкованим Правил етичної поведінки поліцейських, загальноприйнятих етичних норм в позаробочий час, недопущення випадків розміщення контенту, що може спричинити негативний вплив на імідж поліції, що спричинило активне висвітлення в засобах масової інформації та мережі Інтернет його протиправних дій та його причетності, як діючого працівника Департаменту патрульної поліції до кримінального правопорушення у той час, як він, перебуваючи на керівній посаді, був зобов`язаний забезпечувати та контролювати дотримання підлеглими зазначених обов`язків, що викликало значний суспільний резонанс, сумнівів у громадськості в об`єктивності, неупередженості, професійності поліцейських, дало громадянам підстави прирівнювати поліцейських до кримінальних правопорушників та у значній мірі дискредитувало високе звання поліцейського та призвело під час воєнного стану до підриву авторитету Національної поліції України, органів державної влади загалом, та довіри населення до них.

Дисциплінарна комісія вважає, що учинений капітаном поліції ОСОБА_1 дисциплінарний проступок є несумісним із подальшим проходженням ним служби в Національній поліції України.

Причиною вчинення дисциплінарного проступку капітаном поліції ОСОБА_1 є нехтування ним моральними вимогами до працівника Національної поліції України, службовими обов`язками в позаслужбовий час, ігнорування ним суспільного запиту на високі стандарти діяльності державних органів під час воєнного стану.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що спірний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності ґрунтується на самостійних підставах, оскільки позивача було звільнено не за скоєння злочину, а за вчинення дисциплінарного проступку. Натомість, встановлення вини позивача у скоєнні злочину є компетенцією суду під час розгляду кримінальної справи.

Отже, реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивача зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов`язана із порушенням кримінальної справи та набрання чинності вироком суду.

Тобто рішення у кримінальному провадженні не може свідчити про наявність чи відсутність вини особи у скоєні дисциплінарного проступку або самого факту скоєння такого проступку, так як у межах кримінального провадження надається правова кваліфікація діям (бездіяльності) особи на підставі Кримінального кодексу України. Тому відсутність обвинувального вироку щодо позивача не свідчить про відсутність ознак дисциплінарного проступку в його діях.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №П/811/1439/16, від 03.04.2024 у справі №420/9503/22.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи у кримінальному провадженні №357/7768/24.

У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі до набрання законної сили судового рішення у справі №357/7768/24.

Керуючись статтями 236, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Департаменту патрульної поліції про здійснення розгляду справи з викликом сторін.

2. Відмовити у задоволенні клопотання адвоката Терехова М.С. про зупинення провадження у справі.

3. Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Дудін С.О.