Рішення

від 06.05.2025 по справі 208/8156/24

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

справа № 208/8156/24

провадження № 2/208/383/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янське в складі:

головуючого судді - Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засідання Дарчука М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 208/8156/24 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади, в особі Кам`янської міської ради, та 3-ої особи, без самостійних вимог щодо предмету спору - Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович «про визнання права власності на спадкове майно, в порядку спадкування за заповітом», -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовною заявою до Територіальної громади, в особі Кам`янської міської ради, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович, у якій просила визнати :

- за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , як спадкоємицею після смерті спадкодавця - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , смерть якого зареєстрована Царичанським відділом ДРАЦС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 06.07.2023 року, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 20.06.2023 року П`ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 3-385,

- право власності на гараж під номером 9 (дев`ять), який складається з приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м, із оглядовою ямою, площею 4,3 кв.м,, розташований по АДРЕСА_3 , як майно яке увійшло у склад спадщини та набуте спадкодавцем, за своє життя у приватну власність за рішення (дозволом) Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за № 196 від 12.06.1986 року.

2. Позиція позивача.

В обґрунтуванняпозовної заявипозивачка зазначила,що єдиною спадкоємицею в межах спадкової справи, відкритої Приватним нотаріусомДніпровського районногонотаріального округуДніпропетровської областіЛимар ЄгоромВолодимировичем заїї заявою,яку неюподано якспадкоємцем за заповітом, складеним за своє життя спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , після смерті спадкодавця померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказаний заповіт був посвідчений 20.06.2023 року П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-385, за яким ОСОБА_2 заповів на ім`я позивачки усі свої права та обов`язки, які йому належали на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати їй у майбутньому, та усе належне йому рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день його смерті і на що він за законом матиме право.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Царичанським відділом ДРАЦС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 06.07.2023 року.

Таким чином, саме ІНФОРМАЦІЯ_3 відкрилася спадщина після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , після чого позивачка як єдиний спадкоємець звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгора Володимировича про прийняття спадщини за заповітом посвідченим 20.06.2023 року П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 3-385.

Серед спадкового майна, яке мав на час смерті померлий ОСОБА_2 , є об`єкт нерухомого майна, а саме: гараж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (дев`ять), який був набутий у приватну власність померлим за своє життя станом на 12.06.1986 рік за рішення Брежнєвського райвиконкому № 196.

Попереднє право на забудову такого гаражу було отримано ОСОБА_3 згідно рішення № 65 від 07.06.1979 року Брежнєвського райвиконкому, яке після цього було зареєстрована як власність за ОСОБА_3 22.07.1985 року, що підтверджено технічним паспортом на гараж № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області та оціночним актом з відповідними реєстраційними записами в ньому.

В подальшомупопереднім власником ОСОБА_3 право власностіна вказанийгараж буловідчужено накористь ОСОБА_2 , що підтверджено рішенням Брежнєвського райвиконкому № 196 від 12.06.1986.

Жодного спору щодо переходу права власності на зазначений гараж між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було.

Про перехід прав власності на ім`я ОСОБА_2 було проведено реєстрацію такого права у відділі комунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська 12.06.1986 року за № 196, що підтверджено внесеними змінами та записами із проставлянням відповідних печаток та штампів у оціночний акт на гараж № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із відповідною реєстрацією такого права.

Також, станом на 12.06.1986 року за вказаним рішення № 196 відділом комунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська видано дозвіл на ім`я ОСОБА_2 на подальшу експлуатацію гаражу АДРЕСА_4 , як такого що попередньо належав ОСОБА_4 . Такий дозвіл був підписаний завідуючим відділом комунального господарства Павловським Г.В., та зареєстрований за № 11872 від 17.06.1986 року, що відображено за змістом дозволу.

Зазначений гараж складається із приміщення А-1 1979 року забудови загальною площею 30.3 кв.м із оглядовою ямою площею 4,3 кв.м, вартість якого на час забудови становила 1754 рублів згідно оціночного акту до технічного паспорту на гараж АДРЕСА_4 .

Станом на 1986 рік не передбачалося порядку вводу в експлуатацію та реєстрації права власності, а таке право визначалося обстеженням побудови органом БТІ та складанням відповідного технічного паспорту на будівлю, що підтверджувалося реєстраційними записами, що також підтверджено правовою позицію ВС викладеної у Постанові від 10.10.2018 року № 557/1209/16-ц.

За своє життя, спадкодавець ОСОБА_2 не мав ні з ким спір щодо свого права власності на зазначений гараж, та не вносив в державний реєстр прав власності відомості про свою власність, так як не мав для цього підстав.

Позивач посилаючись на те, що вона бажає реалізувати своє право спадкоємиці, та прийняти спадкове майно у власність, обмежена самостійно здійснити дії на внесення спадкового майна до Державного реєстру права власності на об`єкти нерухомого майна, так як таким правом міг скористатися саме власник спадкоємиць за своє життя.

З огляду на це, посилаючись на норми законодавства, які діяли та регулювали питання набуття права власності, позивачка зазначає, що за своє життя спадкоємець ОСОБА_2 , набув станом на 12.06.1986 рік право власності на гараж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , на підставах та в порядку, які визначались чинним на той час законодавством Української РСР, а саме за ст.ст. 86, 100 ЦК Української РСР, ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів", Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, що підтверджується інвентаризаційною справою на гараж АДРЕСА_4 ,оформлених наім`я ОСОБА_2 ,дозволом,виданим відділомкомунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська від 12.06.1986 року за № 196 та оціночним актом до технічного паспорту на зазначений гараж.

А проведені зміни у законодавстві, які регулюють право власності, за період з 1986 року, на час відкриття спадщини, як то щодо переліку правовстановлюючих документів та облік об`єктів нерухомого майна у Державному реєстрі, не може бути покладено як тягар на спадкоємця.

3. Позиція відповідача.

16.12.2024 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому останній зазначив, що зі змісту Дозволу від 12.06.1986 за № 196 вбачається, що померлий ОСОБА_2 був лише фактично користувачем спірного гаражу, оскільки право власності за померлим не реєструвалось. Вказав, що посилання позивача на рішення Брежнєвского райвиконкому № 196, № 65 не можуть бути прийняті судом до уваги через їх відсутність у матеріалах справи. Також, відповідач зазначив, що за результатами візуального огляду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 , неможливо ідентифікувати гараж АДРЕСА_4 , що підтверджено актом огляду земельної ділянки від 07.11.2024. Враховуючи, що право власності на вказаний гараж не зареєстровано, присвоєного номеру немає, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 є його власником. З огляду на викладені обставини, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

4. Позиція третьої особи.

Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович, будучи належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду, подав клопотання про розгляд справи без його участі, не заперечував, щодо прийняття судом рішення у відповідності до чинного законодавства.

3. Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи.

19.08.2024року ОСОБА_1 подала доЗаводського районногосуду м.Дніпроджержинська позовдо територіальної громади,в особіКам`янської міськоїради,та 3-оїособи,без самостійнихвимог щодопредмету спору-Приватний нотаріусДніпровського районногонотаріального округуДніпропетровської областіЛимар ЄгорВолодимирович «провизнання прававласності наспадкове майно,в порядкуспадкування зазаповітом».

20.08.2024 року Ухвалою судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області провадження по цивільній справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено до підготовчого судового засідання

19.08.2024 року, разом із позовною заявою, позивачем було подано клопотання про витребування доказів.

20.08.2024 року ухвалою судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області клопотання позивача про витребування доказів задоволено.

26.08.2024 року позивачем до суду подано клопотання про долучення доказів.

28.08.2024 року на виконання ухвали суду від 20.08.2024 року про витребування доказів, від КП "Кам`янське районне бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради надійшло копія інвентаризаційно-реєстраційної справи.

30.09.2024 року на виконання ухвали суду від 20.08.2024 року про витребування доказів, від приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимара Є.В. надійшла копія спадкової справи № 149/2023.

30.09.2024, 29.10.2024,15.01.2025, 03.04.2025 року приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є.В. подав до суду клопотання, у якому просить слухати справу без його участі.

16.12.2024 року представник відповідача Кам`янської міської ради - Тарасюк О., подав до суду відзив.

06.03.2025 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву, у якій просить закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою судді від 10.03.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

06.05.2025 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву, у якій зазначила, що підтримує позовні вимоги, просить розгляд справи проводити за її відсутності, винеси рішення.

06.05.2025 року представник відповідача Жежель С.С. подав до суду заяву, просить у позові відмовити з підстав викладених у відзиві, справу розглядати за його відсутності, винести рішення.

Відповідно дост.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч.2ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі.

Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.

5. Фактичні обставини встановлені судом.

20.06.2023 року П`ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 3-385 посвідчено заповіт, складений ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 , яким він заповів усі свої права та обов`язки, які йому належали на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати йому у майбутньому, та усе належне йому рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день його смерті і на що він за законом матиме право.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Царичанським відділом ДРАЦС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 06.07.2023 року.

Серед спадкового майна, яке мав на час смерті померлий ОСОБА_2 , наявний об`єкт нерухомого майна, а саме: гараж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , та був набутий у приватну власність померлим, за своє життя, станом на 12.06.1986, за Дозволом Брежнєвського райвиконкому № 196.

Попереднє право на забудову такого гаражу було отримано ОСОБА_3 за рішенням № 65 від 07.06.1979 року Брежнєвського райвиконкому, яке після цього було зареєстровано як власність за ОСОБА_3 22.07.1985 року, що підтверджено технічним паспортом на гараж № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській, у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської та оціночним актом з відповідними реєстраційними записами в ньому.

В подальшому попереднім власником ОСОБА_3 було відчужено належне йому майно гараж АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_2 згідно Дозволу Брежнєвського райвиконкому № 196 від 12.06.1986.

Позивачем зазначено, що жодного спору щодо переходу права власності на зазначений гараж між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було, відповідачем зазначений факт не заперечується.

Про перехід права власності на ім`я ОСОБА_2 було проведено реєстрацію такого права у відділі комунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська 12.06.1986 року за № 196, що підтверджено внесеними змінами та записами із проставлянням відповідних печаток та штампів у оціночний акт на гараж № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із відповідною реєстрацією такого права.

Також, станом на 12.06.1986 року за вказаним рішення № 196 відділом комунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська видано дозвіл на ім`я ОСОБА_2 на подальшу експлуатацію гаражу № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області як такого, що попередньо належав ОСОБА_4 . Такий дозвіл був підписаний завідуючим відділом комунального господарства Павловським Г.В. та зареєстрований за № 11872 від 17.06.1986 року, що відображено за змістом дозволу.

Зазначений гараж складається із приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м із оглядовою ямою площею 4,3 кв.м, вартість якого на час забудови становила 1754 рублів згідно оціночного акту до технічного паспорту на гараж № НОМЕР_4 АДРЕСА_4 .

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на майно, яке належало на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачка - ОСОБА_1 , звернулась до Приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгора Володимировича із заявою про прийняття спадщини, в тому числі - гаражу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який був набутий у приватну власність померлим, за своє життя, станом на 12.06.1986 за рішення Брежнєвського райвиконкому № 196.

16.08.2024 року Приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгором Володимировичем винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину на гараж померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , оскільки позивачка не надала у відповідності до ст. 46 Закон України «Про нотаріат» та глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України правовстановлюючого документу на гараж, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця Інститутська, під номером 9 (дев`ять), який був набутий у приватну власність померлим, за своє життя, станом на 12.06.1986, за рішення Брежнєвського райвиконкому № 196.

Судом було досліджено матеріали спадкової справи, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 ,та встановлено що інші спадкоємці за заповітом та інші спадкоємці, які б заявили про прийняття спадщини за законом, окрім позивача - ОСОБА_1 , відсутні .

6. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні спору та застосовані норми права.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст.4ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

За змістом ч. 1ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Крім того, відповідно до ст.19ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.2 ст.49ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно ч.1 ст.82ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.1 ст.328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

У статті 1216ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219ЦКУкраїни (статті 1218, 1231 ЦК України). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1220ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною 1 статті 1233 ЦК України - Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно до частини 1 статті 1268 ЦК України, - Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 3 статті 3Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» від01липня 2004року №1952-IV передбачено, що право на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 4 статті 3цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства яке діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Так, на час будівництва гаражу та набуття спадкодавцем права власності на нього 1986 рік, діяла постанова РадиМіністрів УРСРвід 12березня 1981року №125«Про прийманняв експлуатаціюзакінчених будівництвомоб`єктів» (втратила чинність згідно з постановою КМУвід 15жовтня 1992року №587 у зв`язку з прийняттям постанови КМУ від 5 серпня 1992 р. №449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення»).

Відповідно до п.п. «к» п.2 Постанови передбачалось прийняття в експлуатацію державними приймальними комісіями (призначеними виконкомами районних, міських або районних у містах Рад народних депутатів) жилих будинків, гуртожитків, будинків дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, незалежно від їх відомчої належності, а також усіх інших об`єктів житлово-цивільного призначення, які збудовані на кошти міжгосподарських підприємств/організацій у сільському господарстві, а також колгоспів, інших кооперативних та інших організацій або замовниками/забудовниками яких є виконкоми районних, міських або районних у містах Рад народних депутатів.

По об`єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Крім того, згідно роз`яснення Міністерства юстиції України № 19-32/319 від 21.02.2005 року, у випадку смерті власника нерухомого майна, реєстрацію якого належним чином проведено не було і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення цього майна померлому та спадкоємцю повинно вирішуватись в судовому порядку.

Як вказано в листі Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 23.03.2009 року № 12/5-126, по об`єктах нерухомого майна, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття Урядом України документу, яким встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним з документів є висновок про технічний стан будівлі, що складається бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п.п. 4.15 п. 4 гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку,та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Як зазначено в п.п 4.18 п. 4 гл. 10 розділу ІІ зазначеного Порядку за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Пунктом 23 постанови ПленумуВерховного судуУкраїни «Просудову практикуу справахпро спадкування»від 30травня 2008року №7 передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до п. 6 Постанови № 5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Ст.41Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

В силу вимог ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, суд доходить висновку, що позивачем вірно обрано спосіб захисту свого права.

У інформаційному листі ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" - 3.1. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. ст.55,124 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Конвенція про захист правлюдини іосновоположних свобод (1950 р.), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006року N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно дост.9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, виходячи з того, що позивач не має іншої можливості захистити своє право на спадщину, зокрема через органи нотаріату, суд вважає, що його право підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Відповідно до ст.212ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. 1,3 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначений гараж, складається із приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м, із оглядовою ямою, площею 4,3 кв.м, вартість якого на час забудови становила 1754 рублів, згідно до оціночного акту до технічного паспорту на гараж АДРЕСА_4 .

Станом на 1986 рік, не передбачалося порядку вводу в експлуатацію та реєстрації права власності, а таке право визначалося обстеженням побудови органом БТІ та складанням відповідного технічного паспорту на будівлю, що підтверджувалося реєстраційними записами, що також підтверджено правовою позицію ВС викладеної у Постанові від 10.10.2018 року № 557/1209/16-ц.

Згідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у Постанові від 10.10.2018 року № 557/1209/16-ц:

Відповідно до ст.2Закону України «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом унесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч.4 ст.3зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України«Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» (03.08.2004) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч.1 ст.58Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з чч.1 та 2 ст.5ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05.08.1992 року законодавство Української РСР не передбачало процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Вперше порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва було встановлено 05.08.1992 року Постановою КабінетуМіністрів «Пропорядок прийняттяв експлуатаціюзакінчених будівництвомоб`єктівдержавного замовлення»від 05.08.92№449 (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, в тому числі і гаражі, якц були збудовані в період до 05.08.92, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції від 23.02.2016 №8.4-35//18/1).

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється:

- оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними;

- по об`єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття Постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

А тому, виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували об`єкт нерухомості, в тому числі і гараж, до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи у виді технічного паспорту на нього, що підтверджувало перебування такого об`єкту в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності на спірні об`єкти нерухомості, збудовані до 5 серпня 1992 року.

Станом на 1986 рік, не передбачалося порядку вводу в експлуатацію та реєстрації права власності, а таке право визначалося обстеженням побудови органом БТІ та складанням відповідного технічного паспорту на будівлю, що підтверджувалося реєстраційними записами, що також підтверджено правовою позицію ВС, викладеною у Постанові від 10.10.2018 року № 557/1209/16-ц.

Так, згідно до ст. 86 ЦК Української РСР, в редакції яка діяла на час набуття права власності ОСОБА_2 на вказаний гараж, визначалось, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Ст. 100 ЦК Української РСР визначалось, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

А тому, враховуючи зазначене, за своє життя спадкоємець ОСОБА_2 , набув станом на 12.06.1986 рік право власності на гараж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , на підставах та в порядку, які визначались чинним на той час законодавством Української РСР, а саме за ст.ст. 86, 100 ЦК Української РСР, ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів", Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, що підтверджується інвентаризаційною справою на гараж № НОМЕР_4 по вулиціІнститутській,у Брежнєвськомурайоні містаДніпродзержинська Дніпропетровської оформленихна ім`я ОСОБА_2 ,дозволом виданимвідділомкомунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська виданим на ім`я ОСОБА_2 , станом на 12.06.1986, за рішення Брежнєвського райвиконкому № 196, оціночним актом до технічного паспорту на зазначений гараж.

В період з 12.06.1986 року і по час своєї смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначений гараж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , та який був набутий у приватну власність померлим, за своє життя, постійно перебував у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , право власності якого на зазначений гараж ніким не оспорювалось, так як зазначене право отримано спадкоємцем у відповідності до чинного на час його набуття, законодавства Української РСР.

Враховуючи вищезазначені норми Закону, беручи до уваги те, що спадкове майно - гараж підномером 9(дев`ять),який складаєтьсяз приміщенняА-1,1979року забудови,загальною площею30.3кв.м,із оглядовоюямою,площею 4,3кв.м,,розташований по АДРЕСА_3 ,як майнояке увійшлоу складспадщини танабуте спадкодавцем,за своєжиття уприватну власністьза рішення(дозволом)Брежнєвського райвиконкомуміста ДніпродзержинськаДніпропетровської областіза №196від 12.06.1986року,тобто до 05.08.1992 року, та відповідно до інвентаризаційної справи на гараж, дозволу виданимвідділомкомунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська на ім`я ОСОБА_2 , станом на 12.06.1986, рішенням Брежнєвського райвиконкому № 196, оціночним актом до технічного паспорту на зазначений гараж, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

При цьому, позивач, будучи єдиним спадкоємцем за заповітом, спадщину прийняв, оскільки у визначений ЦК України строк подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, однак позбавлений можливості оформити право власностіна спадкове майно через відсутність право встановлюючого документа на гараж, у відповідності до вимог які діють на час відкриття спадщини.

Суд бере до уваги те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Враховуючи те, що позивач, у позасудовому порядку, позбавлена можливості визнати право власності на гараж підномером 9(дев`ять),який складаєтьсяз приміщенняА-1,1979року забудови,загальною площею30.3кв.м,із оглядовоюямою,площею 4,3кв.м,,розташований по АДРЕСА_3 ,як майнояке увійшлоу складспадщини танабуте спадкодавцемОСОБА_2 ,за своєжиття уприватну власністьза рішення(дозволом)Брежнєвського райвиконкомуміста ДніпродзержинськаДніпропетровської областіза №196від 12.06.1986року,який серед іншого спадкового майна, увійшов до складу спадщини відкритої на час його смерті, керуючись відповідними нормами законодавства, суд приходить до вимновку, що вимоги позивачки є доведеними та обґрунтованими, такими, що гуртуються на законі, і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Що стосується посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи рішень Брежнєвського райвиконкому № 196, № 65, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що мова у спірному випадку йде про Дозвіл відділу комунального господарства Виконавчого комітету Брежнєвської районної Ради народних депутатів за № 196 від 12.06.1986, згідно якого ОСОБА_5 надано дозвіл подальшої експлуатації гаража, розташованого в комплексі за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_4 , що раніше належав ОСОБА_6 . Враховуючи положення ст. 100 ЦК Української РСР, якими право особистої власності громадян на такий об`єкт як гараж не передбачено, вказаний Дозвіл за № 196 від 12.06.1986 у сукупністю з оціночним актом до технічного паспорту та самим технічним паспортом на зазначений гараж є належним доказом переходу права власності від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 .

Що стосується відсутності у матеріалах справи рішення № 65, суд зазначає, що вказане рішення стосується прав ОСОБА_6 . Відповідно, воно не має бути у розпорядженні позивачки як правонаступниці ОСОБА_5 . Водночас, факт існування такого рішення вбачається зі змісту оціночного акту, який долучено до матеріалів позовної заяви.

Що стосується посилання відповідача на Акт огляду земельної ділянки від 07.11.2024, суд не бере його до уваги, оскільки він складений за відсутності незалежних осіб, а з його змісту вбачається наявність гаражу, відомості про власника якого відсутні, а також неможливість ідентифікувати гараж за № 9. Проте, вказані обставини не є підтвердженням відсутності такого гаражу, а факт відсутності відомостей про зареєстроване право власності на такий гараж лише свідчить про відсутність державної реєстрації відповідного права власності у встановленому на цей час законодавством України порядку, проте не виключає факт реєстрації права власності особи на такий гараж до внесення відповідних змін у законодавство України.

Таким чином, доводи позивача, викладені у позовній заяві, не спростовані відповідачем у відзиві на позовну заяву.

6. Судові витрати.

Статтею 141ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте судом враховується позиція позивача, щодо залишення за позивачем понесених нею витрат.

Керуючись статтями4,5,12,13,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до територіальноїгромади,в особіКам`янської міськоїради,та 3-оїособи,без самостійнихвимог щодопредмету спору-Приватний нотаріусДніпровського районногонотаріального округуДніпропетровської областіЛимар ЄгорВолодимирович «провизнання прававласності наспадкове майно,в порядкуспадкування зазаповітом» - задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , як спадкоємицею на спадкове майно, яке відкрилося на час смерті спадкодавця - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , смерть якого зареєстрована Царичанським відділом ДРАЦС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 06.07.2023 року, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 20.06.2023 року П`ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 3-385, -

право власності на гараж під номером 9 (дев`ять), який складається з приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м, із оглядовою ямою, площею 4,3 кв.м,, розташований по АДРЕСА_3 , як майно яке увійшло у склад спадщини та набуте спадкодавцем, за своє життя у приватну власність за рішенням (дозволом) Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за № 196 від 12.06.1986 року.

Судові витрати понесені позивачем залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Відомості про сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Територіальна громада, в особі Кам`янської міської ради, код ЄДРПОУ 24604168, юридична адреса: індекс 51900, м. Кам`янське Дніпропетровської області, майдан Петра Калнишевського, № 2;

Третя особа,без самостійнихвимог щодопредмету спору: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович, адреса: індекс 51800, смт. Петриківка, Дніпровського району, Дніпропетровської області, вулиця Ясна, № 2А.

Суддя В.Г. Гречана