Ухвала від 03.04.2025 по справі 573/169/24

Справа №573/169/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/476/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період

УХВАЛА

Іменем України

03 квітня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів- ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 573/169/24 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 13.09.2024, за яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Чернеччина Краснопільський район Сумська область, зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , раніше не судимий

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_8 ,

захисника адвоката ОСОБА_9 ,

установила:

В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить змінити вирок суд, звільнивши ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки судом неповно відображені показання свідка ОСОБА_12 в частині наявності у обвинуваченого захворювань, які виключають можливість проходження останнім військової служби, не враховані висновки лікарів щодо фактичного стану його здоров`я, відсутність коштів для оскарження акту ВЛК, не з`ясовано і те чи мала в/ч куди був направлений його підзахисний відповідні посади для проходження військової служби особами з фізичними вадами. Його підзахисний фактично визнав свою вину у вчиненому, має на утриманні трьох дітей та дружину, тому суд мав законні підстави для застосування положень ст. 69, 75 КК.

Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 13.09.2024 ОСОБА_11 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, і йому призначене покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Згідно вироку суду, ОСОБА_11 , перебуваючи на військовому обліку і будучи військовозобов`язаним, у зв`язку із оголошенням загальної мобілізації і призовом на військову службу в ЗСУ за мобілізацією 26.06.2023 пройшов ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , за наслідками якої його визнано придатним для проходження військової служби. 10.11.2023 ОСОБА_11 пройшов ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , за наслідками якої його визнано придатним для проходження військової служби. 11.12.2023 о 14:40 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 вручено військовозобов`язаному ОСОБА_11 повістку про явку для відправки № 294 на 14.12.2023 о 08:00 до першого відділу та подальшого направлення у в/ч для проходження військової служби під час мобілізації. 14.12.2023 о 08:00 ОСОБА_11 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до в/ч, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника ОСОБА_9 , який підтримав свою апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення судового рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним матеріалам кримінального провадження, належним чином умотивовані та ґрунтуються на досліджених і перевірених в судовому засіданні доказах.

Так, розглянувши кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, суд першої інстанції визнав доведеним, що останній ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, вірно встановив наявність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та на підтвердження визнаного доведеним обвинувачення у вироку послався на докази, які визнав належними, допустимими, достовірними і які у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_11 поза розумним сумнівом. При цьому обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, ретельно досліджені та проаналізовані судом першої інстанції, всім наявним у кримінальному провадженні доказам надана належна правова оцінка, що знайшло своє відображення у вироку з наведенням відповідних мотивів.

Так, обвинувачений ОСОБА_11 , будучи допитаним у встановлений законом спосіб, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав та в судовому засіданні пояснив, що не проходив строкову службу в армії, оскільки у 90-х роках був обмежено придатний із певним діагнозом. В дорослому віці виявилися проблеми зі спиною, проходив обстеження і йому сказали робити операцію, але він її не зробив. Коли розпочалася війна і він у квітні 2022 року із родиною виїхав за кордон до Польщі, то влаштувався на роботу, пов`язану із фізичною працею, внаслідок чого здоров`я у нього погіршилось і у вересні 2022 року він повернувся додому, де він проходив медичне обстеження. У квітні 2023 року йому виписали повістку до районного ТЦК, куди він звернувся у червні 2023 року. Отримавши направлення, в кінці червня проходив медичну комісію, яка була формальною і його визнали придатним до військової служби, з чим він не погодився та написав заяву на проходження обласної комісії, яку проходив у листопаді 2023 року. Обласна комісія також не розібралася з його діагнозами і визнала його придатним. З`явившись на виклик до РТЦК та СП у АДРЕСА_2 11.12.2023 йому вручили повістку, згідно якої 14.12.2023 о 08.00 він повинен був з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого направлення у в/ч для проходження військової служби. Оскільки він вважав, що за станом здоров`я йому не повинні були вручати повістку на відправку, тому він і не поїхав для відправки у в/ч.

Разом з тим, незважаючи на таку позицію обвинуваченого, суд першої інстанції безпосередньо дослідивши усі докази, виклавши їх у вироку і спростувавши доводи сторони захисту, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_11 поза розумним сумнівом у вчиненні ним інкримінованого правопорушення, передбаченого ст. 336 КК.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що ОСОБА_11 у другій половині червня 2023 року звернувся до відділу ТЦК та СП для уточнення даних. Йому видали направлення на ВЛК, яку він проходив з 23.06.2023 до 29.06.2023. Після проходження прийшов до відділу ТЦК та СП та сказав, що не згоден із висновком районної ВЛК, написав заяву про не згоду із рішенням ВЛК та направився на обласну комісію при ІНФОРМАЦІЯ_4 . Всі медичні документи ОСОБА_11 надавав обласній комісії. Пізніше вони отримали висновок обласної комісії від 25.11.2023, згідно якого обвинувачений був визнаний придатним до військової служби. З вимогою про оскарження висновку обласної комісії не звертався. 11.12.2023 ОСОБА_11 була виписана повістка на відправку на 14.12.2023 на 08:00, проте останній на відправку не з`явився, причини неявки не повідомив ні цього дня ні наступного, на зв`язок не виходив. Після цього матеріали про неприбуття ОСОБА_11 до відділення ТЦК та СП для відправки були передані у поліцію.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що ОСОБА_11 є її чоловіком. Їй відомо, що чоловік проходив ВЛК, з рішенням якої не погодився. Його направили на проходження ВЛК до обласної комісії у м. Суми. Після чого знову викликали до ІНФОРМАЦІЯ_5 та сказали, що він придатний і вручили повістку на відправку через два дні. На відправлення він не поїхав, тому що у нього дуже хвора спина.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що працює лікарем-терапевтом в КНП Білопільської міської ради «Білопільська міська лікарня» і є головою районної ВЛК. ОСОБА_11 проходив комісію і його було визнано придатним до військової служби. Має два діагнози, з якими є придатним до військової служби.

Вказані вище показання свідків об`єктивно узгоджуються з іншими письмовими доказами у кримінальному провадження, які також підтверджують факт вчинення ОСОБА_11 інкримінованого йому правопорушення, а саме:

- з оригіналом розписки про отримання ОСОБА_11 повістки 11.12.2023 о 14:40;

- з журналом видачі повісток військовозобов`язаним по ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якому під № 294 є підпис ОСОБА_11 про отримання повістки на відправку 14.12.2023;

- з книгою відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 , розпочату 25.10.2023, в якій відсутня інформація про явку обвинуваченого 14.12.2023 для відправки до в/ч;

- з картою № 821 обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_11 від 26.06.2023;

- з довідкою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.06.2023 № 821, відповідно якої ОСОБА_11 визнаний придатним до військової служби;

- з довідкою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 № 4/2168 від 10.11.2023, відповідно якої ОСОБА_11 визнаний придатним до військової служби;

- з військовим квитком серії НОМЕР_1 від 13.12.2023, виданого на ім`я ОСОБА_11 , і з обліковою карткою до військового квитка, згідно яких останній з 20.04.1998 зарахований в запас;

- з рапортом офіцера ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_13 від 15.12.2023 на ім`я начальника першого відділення про неявку ОСОБА_11 14.12.2023 на відправку до в/ч для проходження військової служби за мобілізацією.

Оцінивши всі зібрані докази відповідно ст. 94 КПК з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

Наводячи докази на підтвердження встановлених обставин, суд першої інстанції, як того і передбачають положення ст. 374 КПК, надав належну оцінку запереченням сторони захисту на пред`явлене ОСОБА_11 обвинувачення, зокрема щодо його незадовільного стану здоров`я та неможливості у зв`язку із цим перебування на військовій службі, не з`ясування обставин наявності у в/ч куди був направлений обвинувачений відповідних посад для проходження військової служби особами з фізичним вадами.

Зокрема, на спростування наведених обставин суд першої інстанції цілком обгрунтовано, окрім довідок ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.06.2023 № 821 та ІНФОРМАЦІЯ_3 № 4/2168 від 10.11.2023 про придатність ОСОБА_11 до військової служби, послався і на наданий стороною захисту лист начальника 12 Регіональної ВЛК МО України (м. Харків) від 14.02.2024 № 750.

Так, згідно вказаного листа Регіональна ВЛК МО України (м. Харків), за результатом розгляду скарги ОСОБА_11 з приводу незгоди з постановою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.11.2023 № 4/2/381 дійшла висновку, що враховуючи виписки із медичних карт стаціонарного хворого, дані МРТ-досліджень, діагнозу ОСОБА_11 відповідають ст. 4-в Розкладу хвороб. У воєнний час за статтями Розкладу хвороб, що передбачають індивідуальну оцінку придатності або обмежену придатність до військової служби осіб, які пройшли медичний огляд за графами ІІ, ІІІ, ВЛК приймає постанову «придатний до військової служби». У воєнний час при застосуванні ст. 64-в передбачається придатність до військової служби, тому ОСОБА_11 постанову про придатність до військової служби винесено обгрунтовано, для проведення на теперішній час повторного медичного огляду ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби підстав немає.

В судовому порядку ОСОБА_11 висновки ВЛК не оскаржував.

Відповідно ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому КМУ, і перебувають на спеціальному військовому обліку; визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку ВЛК тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії), тощо. Тобто, мобілізації не підлягають громадяни, які відповідно висновку ВЛК визнані непридатними, а обмежено придатні підлягають мобілізації згідно вимог закону.

Матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що ОСОБА_11 визнаний непридатним до військової служби у воєнний час, не наводить сторона захисту й інших обставин, визначених ст. 23 вказаного Закону, які б давали право ОСОБА_11 на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про можливість застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не вимогам закону України про кримінальну відповідальність.

Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання, серед іншого, у виді обмеження волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами.

Законодавець з огляду на положення ст. 75 КК підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді обмеження волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення такої особи без реального відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.

Враховуючи особу обвинуваченого, наявність інших обставин кримінального провадження згідно вимог КК, колегія суддів приходить до переконання про недоцільність звільнення ОСОБА_11 від реального відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, як про це поставлене питання захисником в апеляційній скарзі.

Крім того, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».

При встановленні справедливості і співмірності призначеного покарання колегія суддів дотримується також й автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоч це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.

При призначенні обвинуваченому покарання, суд першої інстанції дотримався вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення покарання в межах санкції ст. 336 КК, яке на думку колегії суддів відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого правопорушення, оскільки відмова від захисту Батьківщини свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтовано висновку про те, що в цьому провадженні відсутні обставини, що пом`якшують покарання, дані на підтвердження того, що ОСОБА_11 намагався виправити у будь-який спосіб наслідки вчиненого, які конкретні дії для цього вживав.

Необхідно зауважити, що відповідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави, Захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

Будь-яких законних підстав для призначення ОСОБА_11 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, а саме призначення йому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 336 КК, або ж переходу до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції цієї норми закону, колегією суддів також не встановлено, оскільки у кримінальному провадженні відсутні жодні пом`якшуючі покарання обставини, які з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого ним правопорушення.

Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, обставин і фактів, які могли б вплинути на законність, вмотивованість та/чи обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення щодо доведення винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, і які б не були досліджені чи належним чином не оцінені цим судом, під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено.

Оскаржене судове рішення є законним, обґрунтованим і належним чином умотивованим, тому вирок суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,

постановила:

Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 13.09.2024 відносно ОСОБА_15 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цей вирок без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4