Постанова від 13.06.2017 по справі 914/102/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа № 914/102/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за вих. № 14/4-174 від 03.04.2017р. (вх. № ЛАГС 01-05/1841/17 від 18.04.2017р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 14.03.2017р.

у справі № 914/102/17

за позовом: ПАТ «НАК «Нафтогаз України» , м. Київ

до відповідача: публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» (надалі ПАТ «ДТЕК Західенерго» ), м. Львів

про стягнення 19 930 707,24 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 14-63 від 14.04.2017р.);

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 67 від 06.06.2017р.)

Учасникам судового процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.01.2017р. у справі №914/102/17 (суддя Петрашко М.М.) в задоволені позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки відповідач є теплогенеруючою компанією, основний борг якої був погашений до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", то відповідно нараховані пеня, інфляційні та проценти річних за несвоєчасну оплату суми основного боргу, підлягають списанню з 30.11.2016р. автоматично, на підставі ч.3 ст. 7 зазначеного Закону. Враховуючи, що предмет спору був відсутній до порушення провадження 16.01.2017р., то суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не враховано надані ним докази, а відтак, винесено необ'єктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що ПАТ ДТЕК Західенерго не включений до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, відповідно на нього не розповсюджується дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (зокрема ч.3 ст.7 цього Закону ). Відтак вважає автоматичне списання заборгованості неправомірним, а відмова у задоволенні позову незаконною.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 18.04.2017р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_4, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, ОСОБА_5 та ОСОБА_1

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 21.04.2017р. поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено її розгляду на 30.05.2017р.

30.05.2017р. в судовому засіданні оголошено перерву до 13.06.2017р., про що сторони повідомлені під розписку.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. На підтвердження своїх доводів долучив до матеріалів справи додаткові пояснення (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/3610/14 від 30.05.2017р. та вх№ 01-04/3923/17 від 13.06.2017р.).

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та у доповненнях до відзиву (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/3579/17 від 29.05.2017р., вх№ 01-04/3822/17 від 08.06.2017р., вх№ 01-04/3932/17 від 13.06.2017р.), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, 08.06.2017р. відповідачем подано клопотання про витребування документів (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/3828/17 та аналогічне № 01-04/3933/17 від 13.06.2017р.), при цьому долучив копії листів ПАТ Київенерго № 42 АУ/92ПЗ/974 від 16.03.2017р. та Мінрегіонбуду № 8/10-630-17 від 17.03.2017р., в якому просить витребувати у ПАТ Київенерго належним чином завірені копії вказаних листів.

Згідно з ч.2 ст. 4 3 ГПК та ст.33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Згідно ч. 2 ст. 38 ГПК України у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

З урахуванням викладеного, розглянувши клопотання представника відповідача про витребування доказів, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки заявником не наведено обставини, що перешкоджають його наданню самостійно, а також не наведено обґрунтувань неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду, відповідне клопотання не подавалося до зазначеного суду.

Також відповідачем подано клопотання про залучення до справи Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-05/2653/17 від 08.06.2017р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Враховуючи, що рішення у даній справі ніяким чином не вплине на права та обов'язки Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

23.12.2014р. між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "ДТЕК Західенерго" (покупець) укладено договір №3-1-2014/061-ПР купівлі-продажу природного газу, згідно із умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, на умовах цього договору (а.с. 14-19 том І).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем (пункт 1.2 договору).

Обсяги постачання природного газу у 2015 році сторонами погоджено у пункті 2 договору. Ціна природного газу визначена у пункті 5.1 договору.

Відповідно до пункт 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

Згідно з пунктом 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору, продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору, він у безспірному поряду повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Відповідно до п. 9.3 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Сторонами у додаткових угодах №1 від 05.02.2015р., №2 від 18.03.2015р. та №4 від 05.05.2015р. викладено п. 5.2 договору в новій редакції, зокрема, внесено зміни в частині ціни природного газу (а.с. 20-23 том І).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 136 860 764,10 грн., що підтверджується: актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2015р. в обсязі 4697,907 тис. м куб. на суму 35 993 672,20 грн.; актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2015р. в обсязі 5043,106 тис. м куб. на суму 38 638 462,65 грн.; актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2015р. в обсязі 2589,648 тис. м куб. на суму 19 207 004,86 грн., актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2015р. в обсязі 3455,490 тис. м куб. на суму 25 628 816,45 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2015р. в обсязі 212,878 тис. м куб. на суму 2 412 682,61 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2015р. в обсязі 1.321,740 тис. м куб. на суму 14 980 125,33 грн. (а.с. 24-29 том І).

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу у строк передбачений договором виконав несвоєчасно, однак у повному обсязі, про що свідчать виписки із банківського рахунку (а.с. 30-37, 48-166 том І).

За неналежне виконання грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу 16 327 748,81 грн. пені, 1 559 556,42 грн. 3% річних та 2 043 402,01 грн. інфляційних втрат, стягнення яких є предметом даного спору.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.

Як установлено судом, між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли взаємні права та обов'язки (зобов'язання) з купівлі-продажу природного газу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 1, ч.7 ст. 193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання з поставки природного газу виконав повністю, відповідач в свою чергу свій обов'язок з оплати вартості природного газу у повному обсязі виконав, проте із простроченням, що не заперечується і самим відповідачем.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачені ст.625 ЦК України, втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі, за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знецінення грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, тому дані платежі не є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання і не відносяться до санкцій.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання згідно договору було виконано несвоєчасно.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційний втрат, заявлена на підставі ст. 625 ЦК України, відповідає вимогам законодавства.

Згідно поданого розрахунку, позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 15.02.2015р. по грудень 2015р. в розмірі 1 559 556,42 грн. та 2 043 402,01 грн. інфляційних втрат (а.с. 10-13 том І).

З урахуванням того факту, що в даному випадку має місце прострочення виконання відповідачем договірного зобов'язання, при цьому перевіривши відповідні розрахунки, щодо їх правильності, відповідності фактичним обставинам, умовам договору та нормам чинного законодавства, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно нараховані 1 559 556,42 грн. 3% річних та 2 043 402,01 грн. втрат від інфляційних процесів за визначений позивачем період прострочення, відтак підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 230 цього ж кодексу штрафними санкціями визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання чи неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

За змістом п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 7.2 договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору, він у безспірному поряду повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з розрахунку пені, позивачем нарахована пеня в розмірі 16 327 748,81 грн. з наступного дня від дня прострочення основного зобов'язання з врахуванням п.6 ст. 232 ГК України (а.с. 10-13 том І).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оскільки відповідач порушив строк оплати отриманого товару, (мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання), то позовна вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 16 327 748,81 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо посилання відповідача на те, що у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" право позивача на нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені скасовано в силу прямої дії ч.3 ст. 7 цього Закону, то колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1 вказаного Закону, учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру , постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За приписами ст. 2 цього Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1. ст. 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії" встановлено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно з ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії", на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, для врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії особа, яка має право на таку процедуру, повинна вчинити відповідні дії для включення її до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості,.

Однак, як вбачається із встановлених судом обставин справи, відповідач не є учасником процедури врегулювання заборгованості у розумінні вказаних норм права.

При цьому, слід зауважити, що законом не передбачено автоматичного списання зазначених сум, таке списання повинно здійснюватися у порядку, який визначений положеннями Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії".

Оскільки, стосовно відповідача, відсутнє рішення керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженої ним посадової особи про включення або про відмову у включенні ПАТ ДТЕК Західенерго до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, то відповідно на нього не розповсюджується дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (зокрема ч.3 ст.7 цього Закону ).

Аналогічна позиція викладена у постановах ВГСУ від 07.06.2017р. по справі №922/1988/16 та від 26.04.2017р. по справі №914/1111/16.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд в порушення норм матеріального та процесуального права, задовольняючи позовні вимоги, не врахував вищенаведених норм права, відтак, дійшов неправомірного висновку про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 14.03.2017р. у справі № 914/102/17 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Стягнути ПАТ ДТЕК Західенерго (79026, м. Львів, вул. Козельницька, буд.15, код 23269555) на користь ПАТ НАК Нафтогаз Україна (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,6, код 20077720) 19 930 707,24 грн., у тому числі: 16 327 748,81 грн. пені, 1 559 556,42 грн. 3% річних та 2 043 402,01 грн. інфляційних втрат.

3. Стягнути з ПАТ ДТЕК Західенерго (79026, м. Львів, вул. Козельницька, буд.15, код 23269555) на користь ПАТ НАК Нафтогаз Україна (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,6, код 20077720) 264 000,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Стягнути з ПАТ ДТЕК Західенерго (79026, м. Львів, вул. Козельницька, буд.15, код 23269555) на користь ПАТ НАК Нафтогаз Україна (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,6, код 20077720) 206 700,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

6. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.І. Матущак

ОСОБА_1