Постанова

від 05.11.2019 по справі 910/14113/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 910/14113/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Кролевець О.А., Мамалуй О.О.,

за участю помічника судді Якимець О.І. (за дорученням головуючого судді),

представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача-1: Левченко О.В.,

від відповідача-2: Трубаков О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ярмак 0.М.

від 26.02.2019 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коробенко Г.П., Кравчук Г.А., Козир Т.П.,

від 23.05.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіріт Фінанс", Компанії Дакстон Холдінгз Лімітед

про визнання договору факторингу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

ПАТ Південний гірничо-збагачувальний комбінат звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ "Спіріт Фінанс" та Компанії Дакстон Холдінгз Лімітед про визнання недійсним договору факторингу №2Ф від 30.05.2018р., укладеного між відповідачами, за умовами якого відповідач-2 відступив відповідачу-1 право вимоги до позивача щодо отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності позивача в розмірі 1 514 927,87 грн., які мали бути виплачені на користь Компанії згідно з рішенням загальних зборів товариства позивача від 05.09.2017р.

Позивач вважає, що право на отримання частини прибутку акціонерного товариства закріплено виключно за акціонерами такого товариства, а обов`язок позивача нерозривно пов`язаний з особою кредитора (акціонера), а отже договір факторингу суперечить ст. 515 ЦК України, яка встановлює недопущення заміни кредитора у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора. Крім того, спірний договір містить ознаки такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки при виплаті коштів на користь відповідача-1 у позивача не виникає обов`язку щодо утримання та перерахування податку з доходів нерезидента (на відміну від виплати дивідендів на користь акціонера-нерезидента), що призводить до збитків державного бюджету.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2019р. у справі №910/14113/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2019р., в задоволені позову відмовлено у зв`язку з недоведеністю позивачем підстав для визнання договору факторингу від 30.05.2018р. недійсним.

Судові рішення мотивовані тим, що зобов`язання з виплати дивідендів носить грошовий характер і виконання такого грошового зобов`язання не пов`язане безпосередньо з особою кредитора і внаслідок заміни кредитора в такому зобов`язанні не змінюється характер цього зобов`язання.

Також суди зазначили, що позивачем не доведено невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої із сторін, а також того, що вказаний договір завідомо укладався з метою порушення таких інтересів, що унеможливлює визнання договору недійсним з цих підстав.

Судами також відхилено посилання позивача на фіктивність спірного договору факторингу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ПАТ Південний гірничо-збагачувальний комбінат , не погоджуючись з рішенням та постановою у даній справі, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржник посилається, зокрема, на приписи ст. 515 ЦК України, ст. 30 Закону України Про акціонерні товариства , та стверджує, що право на отримання частини прибутку акціонерного товариства закріплено виключно за акціонерами такого товариства, а обов`язок виплати дивідендів має бути реалізований акціонерним товариством лише його акціонерам, а не будь-якій іншій особі, що не є спадкоємцем та/або правонаступником такого акціонера. Тобто обов`язок ПАТ ПІВДГЗК нерозривно пов`язаний з особою кредитора, а отже договір факторингу №2Ф від 30.05.2018р. є таким, що протирічить вимогам чинного законодавства України.

На думку скаржника, спірний договір факторингу містить ознаки такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки враховуючи наявність закріпленого за позивачем нормами Податкового кодексу України обов`язку щодо утримання та сплати податку (як податкового агента) та враховуючи, що Компанія Дакстон Холдінгз Лімітед не підпадає під критерії, встановленні пп. а) ст. 10 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи - позивач при прямій виплаті дивідендів акціонеру одразу мав би утримати податок від суми виплати у розмірі 15%. В свою чергу, за умови виплати вказаних грошових коштів за договором факторингу на користь ТОВ Спіріт Фінанс у позивача обов`язку щодо утримання та перерахування до бюджету податку не виникає, що призводить до збитків державного бюджету у розмірі несплаченого податку та відповідно суперечить інтересам держави в розумінні ст. 228 ЦК України.

За твердженням скаржника, відповідачі намагаються через позивача вивести грошові кошти за межі податкового зобов`язання щодо сплати податку до Державного бюджету України у сумі 227 239,18 грн. (15% від суми дивідендів).

Скаржник також вказує, що спірний договір є фіктивним, оскільки не спрямований на настання реальних правових наслідків, а Компанія Дакстон Холдінгз Лімітед не матиме законної можливості отримати кошти за оспорюваним договором в силу прямої заборони таких дій, встановленої в постанові Правління НБУ від 13.12.2016р. №410. Зазначає, що як вбачається з протоколу засідання Наглядової ради позивача від 05.09.2017р., підставою для виплати дивідендів акціонеру юридичній особі-нерезиденту України є надання відповідного письмового звернення, проте жодної заяви від Компанії Дакстон Холдінгз Лімітед на адресу товариства не надходило.

4. Позиції інших учасників справи

ТОВ Спіріт Фінанс у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до правильних висновків про те, що право грошової вимоги до позивача щодо отримання грошових коштів (дивідендів) не пов`язане нерозривно з особою кредитора (акціонера) та може вільно відступатися акціонером на користь третіх осіб, зокрема і шляхом укладення договорів факторингу.

Також зазначає, що скаржник не наводить жодних порушень законодавства з боку ТОВ Спіріт Фінанс та Компанії Дакстон Холдінгз Лімітед, які б могли свідчити про те, що договір факторингу спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідач-1 просить залишити оскаржувані рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Компанії Дакстон Холдінгз Лімітед у відзиві на касаційну скаргу також вважає її необґрунтованою, а оскаржувані рішення законними, а тому просить залишити їх без змін.

Відповідач-2 вказує, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано спростовані посилання позивача на наявність підстав для визнання договору факторингу недійсним.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

30 травня 2018р. між Компанією Дакстон Холдінгз Лімітед як клієнтом та ТОВ "Спіріт Фінанс" як фактором укладено договір факторингу №2Ф, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі 1 500 000,00 грн. в розпорядження клієнта, а клієнт відступає факторові право грошової вимоги до ПАТ Південний гірничо-збагачувальний комбінат щодо отримання грошових коштів (дивідендів/виплати прибутку у вигляді дивідендів) за результатами фінансово-господарської діяльності позивача, які мали бути виплачені на користь Компанії Дакстон Холдінгз Лімітед згідно з рішенням (протокол б/н від 05.09.2017р.) загальних зборів акціонерів товариства ПАТ Південний гірничо-збагачувальний комбінат , які відбулися 05.09.2017р. в розмірі 1 514 927,87 грн., а також всі інші права клієнта, пов`язані із таким правом грошової вимоги з моменту його виникнення. За цим договором допускається наступне відступлення права грошової вимоги. Право грошової вимоги передається в розмірі заборгованості боржника перед клієнтом з виплати дивідендів, а також інших зобов`язань боржника, пов`язаних із таким правом грошової вимоги з моменту його виникнення.

Згідно з п. 2.1 договору після отримання від клієнта підтвердження наявності та дійсності права грошової вимоги, що відступається, фактор сплачує клієнтові кошти в розмірі 1 500 000,00 грн. у строк до 31.12.2019р. шляхом перерахування на банківський рахунок клієнта, за умови отримання від клієнта інформації згідно з п.3.2.2 цього договору.

За п. 5.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до моменту виконання сторонами усіх зобов`язань за договором.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Спір у справі стосується наявності (відсутності) підстав для визнання недійсним укладеного відповідачами договору факторингу за вимогою особи, яка не є стороною даного правочину (боржника).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За положеннями ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи, предметом укладеного між відповідачами договору є відступлення права вимоги (цесії) щодо отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", які мали бути виплачені на користь Компанії Дакстон Холдінгз Лімітед згідно з рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" від 05.09.2017р. в розмірі 1 514 927,87 грн.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Однією з підстав для визнання спірного договору недійсним позивач вказав те, що право на отримання дивідендів закріплено виключно за акціонерами товариства, а отже зобов`язання з виплати дивідендів нерозривно пов`язане з особою кредитора, і договір про заміну кредитора в такому зобов`язанні суперечить ст. 515 ЦК України.

Відповідно до ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Як правильно враховано господарськими судами попередніх інстанцій, рішення загальних зборів про виплату дивідендів може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у розумінні ст. 11 ЦК України, а зобов`язання здійснити таку виплату є грошовим.

Верховний Суд звертає увагу, що чинне законодавство України не забороняє акціонеру товариства відступити третій особі належне йому право грошової вимоги на дивіденди, рішення про виплату яких було прийнято акціонерним товариством, та не встановлює жодних заборон на можливість заміни кредитора у відповідному зобов`язанні.

Таке зобов`язання є грошовим, як правильно враховано судами попередніх інстанцій, і внаслідок заміни кредитора в такому зобов`язанні не змінюється характер грошового зобов`язання.

Таким чином, зобов`язання з виплати дивідендів не є таким, що нерозривно пов`язане з особою кредитора, тому заборона, встановлена у ст. 515 Цивільного кодексу України, на спірні правовідносини не поширюється.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відхиляючи доводи позивача про невідповідність договору факторингу інтересам держави і суспільства, та посилання на його недійсність на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, суди вказали, що вказані доводи не підтверджені належними і допустимими доказами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не довів суду наявності умислу будь-якої із сторін договору факторингу порушувати інтереси держави і суспільства, його моральних засад, а також укладення спірного договору завідомо з метою порушення вищезгаданих інтересів.

Посилання скаржника на можливі порушення податкового законодавства, які на його переконання можуть виникнути під час здійснення виплати грошових коштів відповідачу-1, обґрунтовано відхилено господарськими судами попередніх інстанцій, оскільки питання щодо ведення податкового обліку, нарахування та сплати податків не відноситься до юрисдикції господарських судів, а позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Обставини, на які посилається скаржник, не мають значення для розгляду цієї справи і не підлягають встановленню при ухваленні судового рішення про визнання недійсним договору за позовом позивача, який не належить до кола осіб, які мають право здійснювати захист інтересів держави в суді.

Також суди правильно відхилили доводи позивача щодо пов`язаності ТОВ "Спіріт Фінанс" та ТОВ "Спіріт Солюшнс" (один із засновників відповідача-1), оскільки вони не можуть бути підставою для недійсності правочину.

Враховуючи відсутність у позивача права представляти інтереси держави, і як наслідок відсутність порушення оспорюваним договором саме прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Верховний Суд не вбачає необхідності надавати оцінку доводам касаційної скарги щодо укладення відповідачами договору факторингу з метою приховування від оподаткування доходів, ухилення від сплати податків, виведення грошових коштів за межами податкового зобов`язання щодо сплати податку до державного бюджету.

Судами також визнано необґрунтованими посилання позивача на фіктивність договору факторингу, вчинення його без наміру створення правових наслідків, про що на думку позивача свідчить відстрочення відповідачем-2 як акціонером моменту одержання грошових коштів у вигляді дивідендів, тоді як позивач не ухилявся та не ухиляється від їх виплати.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу позову, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що саме лише визначення сторонами у договорі факторингу умови про відстрочення моменту одержання грошових коштів у вигляді дивідендів не свідчить про вчинення цього договору без наміру створення правових наслідків.

Оскільки позивач не довів відсутність у сторін правочину наміру створити юридичні наслідки, підстави для визнання договору недійсним у відповідності до ст. 234 Цивільного кодексу України відсутні, що обґрунтовано враховано судами попередніх інстанцій.

Посилання скаржника на встановлений в протоколі Наглядової ради від 05.09.2017р. порядок виплати дивідендів акціонеру юридичній особі-нерезиденту України не спростовує того факту, що підставою для такої виплати є рішення загальних зборів акціонерів про виплату дивідендів акціонерам. Наглядовою радою в протоколі засідання від 05.09.2017р. встановлено лише механізм такої виплати. Відповідно до порядку денного вищевказаного засідання Наглядової ради, на ньому вирішувалися питання встановлення дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядку та строку їх виплати , тобто - саме процедурні питання виплати дивідендів.

Слід також зазначити, що не може свідчити про фіктивність договору та обставина, що акціонер не звертався до позивача з заявою про виплату дивідендів, а позивач не ухилявся від здійснення таких виплат, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Тобто, обставини як виконання/неналежного виконання основного зобов`язання боржником, так і настання строку виконання зобов`язання, не впливають на можливість укладення договору факторингу та його дійсність. Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 23.10.2019р. у справі №910/13263/18.

Крім того Верховний Суд звертає увагу, що договір може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи, не сторони договору, за умови встановлення факту порушення особистого немайнового або майнового права та інтересу такої особи. Якщо ж за результатами розгляду справи такого факту не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Із встановлених судами обставин не вбачається встановлення будь-яких порушень прав чи інтересів позивача, який не є стороною договору факторингу. Договір факторингу не впливає безпосередньо на права та обов`язки боржника, оскільки в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов`язання боржника, який має виконати свій обов`язок в обсязі і на умовах, що встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог,

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Посилання скаржника на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених судових рішень Верховний Суд не вбачає.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 у справі №910/14113/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй