Ухвала

від 01.06.2020 по справі 688/2479/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

01 червня 2020 року

м. Київ

справа № 688/2479/16

провадження № 61-8319 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь майнову шкоду у загальному розмірі 6 011,35 грн, моральну шкоду у загальному розмірі 5 793,80 грн.

В обгрунтування позову посилався на те, що внаслідок постановлення судом незаконної ухвали від 13 листопада 2015 року він безпідставно продовжував відбувати покарання у виді виправних робіт, внаслідок чого йому було заподіяно майнову та моральну шкоду.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 403,17 грн майнової шкоди та 3 445,00 грн моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 травня 2020 року рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2016 року в частині задоволення позову скасовано та ухвалено нове в цій частині, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 ,в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини шостої, частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.

Ціна позову у цій справі становить 11 805,15 грн (6 011,35 грн + 5 793,80 грн) , яка станом на 1 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200), тому в силу вимог закону ця справа є малозначною за ціною позову.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання ОСОБА_1 на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необгрунтованими. Посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не навів обгрунтованих доводів, в чому полягає фундаментальне значення розгляду справи для формування єдиної правозастосовної практики, не навів прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах та не додав до касаційної скарги доказів, які б підтверджували обставини, на які він посилається.

Разом з тим, доводи ОСОБА_1 про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваним судовим рішенням та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга не містить.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків , передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди .

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара