Рішення

від 22.10.2020 по справі 200/4594/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2020 р. Справа№200/4594/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Метінвест Діджитал про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 5723490,00 гривень та пеню у розмірі 13736,40 гривень, -

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Метінвест Діджитал про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 5723490,00 гривень та пеню у розмірі 13736,40 гривень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 08 липня 2020 року.

08 липня 2020 року підготовче засідання відкладено на 12 серпня 2020 року.

09 липня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року продовження підготовче провадження та відкладено підготовче засідання до 23 вересня 2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач у порушення вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і Постанови Кабінету Міністрів України Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 31.01.2007 року № 70 не виконав нормативи по створенню 15 робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, складеного відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 803 особи, тобто на підприємстві повинно бути працевлаштоване 32 особи з інвалідністю, фактично працювало 17 осіб з інвалідністю. Таким чином, відповідач мав сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві. Згідно розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у 2019 році, становить 5 723 490,00 грн. Оскільки відповідачем суму адміністративно-господарських санкцій не сплачено, йому станом на 23 квітня 2020 року було нараховано пеню у розмірі 13 736,40 грн. Просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у загальному розмірі 5 737 226,40 грн.

Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог, вважає вимоги, викладені у позовній заяві, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що підприємством було вжито всі необхідні заходи для виконання нормативу робочих місць із працевлаштування осіб з інвалідністю, проте протягом 2019 року фактично не працевлаштовано необхідної кількості осіб з інвалідністю через відсутність осіб з інвалідністю, що потребують працевлаштування на Товаристві з обмеженою відповідальністю Метінвест Діджитал . Вважає, що підприємством не порушено норми чинного законодавства, тому застосування до нього адміністративного-господарських санкцій і пені є безпідставним. Просив суд відмовити у задоволенні позову /а.с.45-51/.

Заслухавши в підготовчому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Державною службою з питань осіб з інвалідністю та ветеранів. Бюджетна установа Фонд є правонаступником Фонду соціального захисту інвалідів як урядового органу, що визначено п.п.1-2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 (далі - Положення) (із наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до п.4 Положення основними завданнями Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів; виконання програм щодо соціального захисту інвалідів.

Для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Міністерством соціальної політики України та Державною службою з питань інвалідів та ветеранів України утворюються територіальні відділення Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що передбачено п.12 Положення.

Згідно з ч.ч. 9-10 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні № 875-ХІІ, спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

У спірних правовідносинах Фонд виступає у якості суб`єкта владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Метінвест Діджитал - зареєстроване в якості юридичної особи за ідентифікаційним кодом юридичної особи 42485293 з 19.09.2018 року, про що свідчить виписка з єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань/а.с.259-260/.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні № 875-ХІІ від 21 березня 1991 р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Так, згідно ст. 17 цього Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Статтею 19 зазначеного Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Як вбачаться зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, який наданий до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2019 році становила 803 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , визначена у звіті становить 32 осіб, що відповідає вимогам Закону. Фактично було працевлаштовано 17 осіб з інвалідністю, що, на думку позивача, є порушенням вказаних вище вимог законодавства/а.с.6/.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Таким чином, відповідачем у відповідності до викладених приписів законодавства, на думку позивача, не було виконано нормативу по створенню 15-ти робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Згідно до вимог ст. 20 вказаного Закону Товариство з обмеженою відповідальністю Метінвест Діджитал мало сплатити позивачеві адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте такою.

Відповідно до п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007р. № 70, обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

З урахуванням вимог ст. 20 Закону позивач нарахував Товариству з обмеженою відповідальністю Метінвест Діджитал адміністративно-господарські санкції у розмірі 5 723 490,00 грн. що підтверджується відповідним розрахунком/а.с.7/.

Відповідачем у встановлений ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) не були сплачені адміністративно-господарські санкції у розмірі 5 723 490,00 грн., що дало підстави позивачеві для нарахування пені відповідно до ст. 20 вищезазначеного Закону і п. 4 Порядку, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення.

Таким чином, станом на 16.04.2020 року розмір нарахованої пені становить 13 736,40 грн., що підтверджується розрахунком, наданим позивачем/а.с.8/.

Суд зазначає, що частиною 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-XII, передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , Державна служба зайнятості здійснює пошук належної роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем протягом 2019 року (липень, вересень, жовтень, листопад, грудень) надавались звіти до Маріупольського міського центру зайнятості за формою №3-ПН з характеристиками вакансій та вимогами до претендента/а.с.62-134/.

В матеріалах справи наявний лист Маріупольського міського центру зайнятості від 09.01.2020 року, адресований відповідачу, про те, що останнім подавались звіти за формою 3-ПН від 19.07.2019 року, 06.09.2019 року, 08.10.2019 року, 13.11.2019 року, 11.12.2019 року. Для працевлаштування на підприємство не направлялись особи на вакансії, оскільки в Маріупольському міському центрі зайнятості відсутні особи з інвалідністю, які б відповідали заявленим вимогам. (а.с. 141)

Крім того, в матеріалах справи є докази розміщення оголошень про наявні вакансії на сайті для працевлаштування осіб з інвалідністю на електронних ресурсах, які призначені для пошуку роботи. (том 1 а.с. 196-238)

Проте, вищенаведені заходи не призвели до позитивних результатів щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Тобто, із зазначеного вбачається, що відповідачем фактично були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2019 році у встановленій Законом кількості.

Проте, підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій стало непрацевлаштування інвалідів.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та належне інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Згідно ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для неприпущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності відповідача складу правопорушення з метою застосування юридичною відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками, а застосування принципу вини, як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача не є його провиною, оскільки воно виконало усі передбачені законодавством заходи. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд дійшов висновку, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеної у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 р. в сумі 5 723 490,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Стосовно нарахування пені суд зазначає наступне: ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Оскільки суд вважає, що позивачем не доведено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, відповідно, вимога про стягнення пені є такою, що не відповідає нормам ст. 20 Закону № 875-ХІІ, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2, 4, 7-14, 19, 143, 241-246, 262, 290 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Метінвест Діджитал про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 5723490,00 гривень та пеню у розмірі 13736,40 гривень - залишити без задоволення.

Рішення прийнято, буде складено в повному обсязі та підписано в нарадчій кімнаті 22 жовтня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова